Холодний Яр - Юрій Юрійович Городянин-Лісовський

Петренко дає сигнал: приклавшись до свойого німецького штуцера — валить стрілом червоноармійця, що в останній мент зауважив небезпеку і станув з роскритим із переляку ротом. Посилаєм мовчки у корчі півтораста куль і без крику біжимо вперед. Посипалися ворожі стріли розбігаючись з яру в оба боки, бо й ті, що були на горі у лісі, почали стріляти не знаючи ще по кому. При перших кроках упав один козак з простріленою головою. Червоноармійці з яру, відстрілюючись, утекали по схилах на гору. Зупиняючись на мить, хлопці беруть на мушку сірі постаті між корчами і біжать вперед. Залишаєм позад себе розірвану лаву і виходимо із яру в долину порослу вже старим лісом. Тут зауважуєм, що бракує нам ще одного і то кулеметника, що ніс на плечі „тіло“ кольта. Від кулемета залишився нам лише триніжок. Ніс його на плечі легко Бугай, що не пішов із своїми за залізницю, а залишився в Холодному Яру; взяв його у корчах від кулеметника, що пристав біжучи з важким залізним триногом. Сусіди бачили, як упав мертвим кулеметник з кольтом, та не було часу вертатися за кулеметом. Петренко бідкається над утратою. Задиханий дід Гармаш „фільозофує“, мовляв, добре хоч триніжок залишився — буде на чому куліш у відрі варити...

Позаднас стріли, свистки й крики. Ідемо скорим кроком, щоб через Грушківську дорогу, перейти у частину ліса ближчу до Мельничанських хуторів. Та... з-поміж дерев, витикається назустріч нам із триста чоловік скупченої резерви червоних. Привітані вогнем наших рушниць і ручних кулеметів, розбігаються в боки залягаючи в лаву. Покидаєм їх і біжимо в напрямку кінця прорваної нами лави. Резерва поспішає за нами. Побачивши, що дід Гармаш знову задихається, Петренко передає команду іти кроком. Червоні біжать стріляючи, з криком „Ура“. Кулі ляскають по деревах, залишаючи за собою білі плямки. Свиснувши у пальці, Петренко командує залягти і дати вогня. Резерва теж залягла і псує набої. Рушаєм дальше; рушає і резерва, та вже не біжить. Отаман турбується, щоб не напоротися на лаву із Грушківки. Тим часом назустріч нам, під укісним кутом, з’являється частина „знайомої“ лави, що завернула. Побачивши нас — залягає і сипле стрілами. Залягаєм і ми „валетом“, стріляючи в оба боки. Червоні кулі, понад нами, летять — свої до своїх. Колиж резерва відкрила вогонь із двох станкових кулеметів, це так стурбувало червоних з другого боку, що почали відсуватися назад. Збоку нас, стріляла, ще невидна друга частина лави.

Нема часу залежуватися... Підводимося і „наплювавши“ на резерву, з улюканням гонимо зірвану лаву. Як зникла з очей — міняєм легко напрямок. Резерва хоч і відстала, але йшла за нами, очевидно, з надією нагнати нас на іншу червону лаву. Переваливши через горб — сідаєм за ним відпочити. Впереді збоку, розлягається нова пачка гарячої стрілянини. То Галайда із своєю групою, зустрів лаву, що йшла з Грушківки. Гармаш, прислухавшись до стрілянини, підійшов до Петренка і витягнув, як звичайно, руки „по швах“:

— Пане отамане! Галайда веде тих сукіних синів Кривенковим яром... А потім заверне, певно, праворуч. Так ми своїх поведем отуди, а там за шпилем може й зведем їх, щоб червоні з большевиками собі повоювали...

Рушаєм „отуди“. Червоні, вийшовши на залишений нами горб — починають стріляти по нас, вже на другому схилі долини.

Дійшовши до підніжжя присадкуватого шпиля, окружуєм його і повернувши різко вправо спускаємся у порослий корчами яр. Час-до-часу пострілюєм, щоб дати знати про напрямок нашого руху і Галайді, і резерві, що втратила нас з ока в корчах. Пострілюючи, пішла за нами в яр. Галайда вже не стріляв, лише ворожі кулі, що зрідка посвистували над нами, надлітаючи з того боку — сповіщали нас, що пішов у цей самий яр з другого кінця.

Коли минули шпиль, дід Гармаш станув і показав отаманові на невеличкий ярок, що попід шпилем відходив від яру на гору, у зруб, що тягнувся до того самого яру, де ми проривалися. Петренко зупинив відділ і нетерпляче поглядав убік, звідкіль мала надійти група Галайди. Стріли резерви за нами — наближаються... Нарешті у яру почувся рух. Петренко прикладає до рота руки й каркає. З другого боку, приписово відкаркує ворона. Отаман каркає ще і в тому „к-а-а-р-р“ — летить до Галайди „наказ“ — поспішай!

Між корчами показуються задихані „галайдівці“; підбігає і сам сотник.

— Далеко залишилися „товаріщі“? — питає похапцем Петренко.

— Досить...

— Ну — рух!..

Втягаємся „гусаком“ у ярок і дном його — вибігаєм із яру. У корчах, вже на рівному, Галайда оповідає, що в Кривенковому яру, червоні навалилися на його групу згущеними відділами. Прорватися було годі, — мусів накивати п’ятами. В сутичці мав одного вбитого. Два легко ранені — не відстали. Третій, з перебитою ногою — не було ради — застрілився.

У залишеному нами яру — заклекотіла стрілянина. Червоні билися вже у корчах з большевиками...

Сідаєм відпочити і покурити. В різних частинах ліса лунала стрілянина. У Гадючому і Чорному ярах, йшла зовсім поважна „війна“... Там „цюцюбабилися“ групи Василенка та молодшого Деркача.

Хвилин за десять, у яру почулося з обох боків „Ура“ і... стрілянина стихла. „Вороги“ порозумілися. Розходимося знову в різні боки. Галайда йшов корчами до яру, де ми вперше зустрілися з червоною лавою, щоб звідтіль, як зустріне „товаріщів“ — прориватися в напрямку гори Веселої. Ми обходимо шпиль з другого боку і вийшовши назад у старий ліс — йдемо поза плечима наших „наганячів“ до перешуканого вже червоними Холодного Яру.

„Цюцю-бабка“ тягнулася, аж до вечера. Як стемніло — червоні позбиралися і вернулися в села, де чекав уже на них наказ — іти відразу до потягів. Сполучення із Знам’янкою було вже налагоджене.

Голодні та злючі — перешукали у Грушківці та Мельниках комори.

Кожний холодноярець мав із собою кусок хліба та сала, а „товаріщі“ сподівалися, видно, покінчити з „бандою“ ще до обіду...

Наївшись, пішли до залізниці. Повезли із собою кількадесять трупів та кількадесять возів з раненими.

-------------------------

Уночі збираємося всі в Холодному Яру і підраховуєм свої втрати. Маєм вісім убитих і клопіт із десятком неважко ранених. Втратили одного „Кольта“ і одного „Люїса“. Набули одного „Максіма“, два „Люїси“ та якийсь новомодний французький кулемет, що на пса здався нам. Французи ще на Чигиринщині не були — запасу набоїв не