💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Амадока - Софія Юріївна Андрухович

Амадока - Софія Юріївна Андрухович

Читаємо онлайн Амадока - Софія Юріївна Андрухович
варіянти: як йому краще повестися, яку лінію вибрати, дбати про себе чи спробувати допомогти, як зробити, щоби поєднати перше з другим, як не мучитися сумлінням, як не боятися, що твої наміри викриють, як зрозуміти свої наміри. Думки дробилися на сотні й тисячі дрібніших, розсипалися на уточнення, ймовірні наслідки та передумови, додаткові перепони, обґрунтування, аналіз, припущення. Герш не міг спати. Герш не мав спокою. Герша дратували його зверхники, які були повсякчас сповнені підозр і карали будь-кого навіть без найменшого приводу, чи й навіть не карали — їхня тяжка праця не була пов’язана з покаранням: їм треба було очистити простір від якомога більшої кількости людей, і цим вони й займалися, не вдаючись у деталі, що не були пов’язані з технікою й технологією головного завдання.

Але не меншою мірою дратували Герша і жертви цих зверхників, котрі, як йому здавалося, постійно поїдали його благальними поглядами, вдавали з себе нещасних, імітували пекельні муки, аби лише він зглянувся і їм допоміг. Він почував із їхнього боку моральний шантаж. Його шантажували поглядами: сусід Каплан, який був найближчим приятелем покійного Гершевого дідуся; швачка Ривка, яка шила для всієї Гершевої родини одяг; Ане, сестра Гершевого однокласника, з якою вони колись перезирались у темряві саду; молодий красень-рабин і його вродлива дружина (обоє були скрипалями); власники і продавці крамниць, у яких Герш найчастіше купував продукти й речі; дідугани в хутряних штраймлах, темних очей і дзьобатих носів яких Герш панічно боявся з самого дитинства; жінки, з якими Гершева мама пліткувала на Торговиці. Та що їх перераховувати: Гершевої допомоги вимагав кожен — незважаючи на те, наскільки близько вони зналися з самим Гершем чи з членами Гершевої родини, які (і від цього Гершеле, мамусина радість, бабусин солодкий хлопчик почувався водночас і спокійно, і незатишно) сиділи в безпеці у великій схованці під кам’яницею на Підгаєцькій.

Таким чином хтось, можливо, таки зрозуміє, що почував Герш, провадячи за собою чотирьох чи п’ятьох чоловіків в уніформах. Герш знав, що попередив Кіршнера. Знав, що попередив, хоч і не збирався цього робити, також Пінхаса Бірнбаума (який ніколи йому не подобався). Знав, що зараз, користуючись своїми знаннями про вчителів дім, зробить усе можливе, щоб їх знайшли. Не тому, що він справді цього хотів, — зовсім ні. Він був доброю людиною, він не хотів, щоб когось убивали. Але водночас він хотів добре виконувати свої обов’язки, тому що таким уже був — старанним, обов’язковим, надійним. Герш не міг по-дурному жертвувати своїм становищем і довірою голови Юденрату, який був далеким родичем Гершевої бабусі. Він і без того робив для всіх цих людей надто багато — тепер час було подбати і про себе, про своє життя.

Було чутно, як туркочуть голуби на стриху кам’яниці. Люди в уніформі на кілька митей зупинились у затіненому передпокої, а тоді розійшлися по дому, перегукуючись і задаючи Гершеві запитання: — Що це за рукописи? Що за мапи? Чи може бути ще одне приміщення за стелажами? Чи є тут пивниця? Де можуть бути ключі від спіжарки, бо двері в ній на диво міцні?

Вони перевертали крісла і столи, випатрували шафи, вивалювали на підлогу книжки і весь дріб’язок, який дотепер прикрашав полички. Хтось набив собі кишені фігурками зі слонової кістки. Хтось став власником кількох глобусів, компасів і астролябії.

Простукавши стіни й долівку пивниці, прийшлі гості відпочивали на східцях, що вели нагору. Один із них з хрумкотом вгризся зубами в холодне яблуко з напівпрозорою, блідою скоринкою, знайдене на кухонному підвіконні.

Найімовірніше, що вони на піддашші, разом із голубами, — сказав Герш.

Сходи завібрували від кроків. Налякані голуби заметалися, в паніці наштовхуючись одні на одних, випурхуючи крізь вікна. Вони товклися мовчки, створюючи шум самими лише своїми рухами. Дрібні блискучі очиці аж пульсували від страху.

Тут були самі арійці: берлінські довгодзьобі турмани з довгими ногами й шиями, біло-коричневі альтстамери, альтенбурзькі трубачі-барабанщики, чорні мальтійці з криваво-червоними лапами, аахенські щиткові чайки, вальдфіртельські й старонімецькі дуті голуби. Тіла різних конфігурацій — круглі та видовжені, важкі, майже курячі, й тонкі, непропорційні, з надмірними опереннями і дзьобами. Строкатий гобелен із пір’я на кілька хвилин застелив просвіток перед очима чоловіків.

Один із них вистрелив. Сизе тільце важко гепнулось додолу. Оскліле око було спрямоване за вікно: на черепицю сусідніх кам’яниць, комини, гойдливі верхівки дерев, дзвіницю костелу, сліпуче небо з кількома грайливими завитками хмар. Інший чоловік вилаявся на нього: знову не бережеш набоїв.

На горищі смерділо розігрітим послідом і було спекотно. Простір, який відкрився очам прийшлих, вражав: здавалося, на горищі — вдвічі більше площі, ніж у самій кам’яниці. Балки та перекриття, підлога, скрині, жердини для голубів, усе, що можна було розгледіти, як і те, що тонуло в темряві, — лисніли білими ляпками, що зливались у флуоресцентну географічну мапу. Мапи в цьому будинку були всюди, у різних формах.

Ядучий піт докучав, густо виступивши у закамарках тіла під цупкою уніформою. Чоловіки перечіплялися через годівнички з пшоном і балії з водою, билися потилицями об балки, геть вимастилися павутинням і послідом. Вивертали якесь лахміття зі старих шафок з розгойданими дверцятами, виймали зі скринь упряж для коней, вицвілі дерев’яні іграшки, поїдене міллю весільне вбрання, що від часу стало схожим на іржаву лицарську кольчугу. Герш почував себе дедалі ослабленіше. Він зрештою начхав на бруд і присів на підвіконня, втупившись сповненим ненависти поглядом у ряди голубів на даху костелу. Тісно обсівши Божу Матір на тимпані і насторожено роздувши свої чутливі тіла, вони у відповідь не зводили з Герша десятків очей.

Коли куля влетіла Гершеві просто в скроню, він навіть не встиг здивуватися. Голуби ж зметнулися в небо ще за мить до того, як куля покинула коричневу цівку вальтера. Виверження цього голубиного фонтана супроводжувалося відчайдушним тріпотінням крил, гучним настільки, що удар Гершевого тіла об м’яку землю саду залишився майже нечутним.

Чоловіки закурили, дивлячись крізь вікно на фігуру, що неприродно розкинулася серед кущів аґресту і малини. Від одного недопалка зайнялася весільна сукня бабусі власника кам’яниць Якова Вайса, який спочивав під мацевою у Домі Вічности поруч із самою бабусею, поруч зі своєю матір’ю, дружиною, донькою й іншими родичами. Від іншого недопалка спалахнула мішковина, в якій зберігалося пшоно. Третій недопалок підпалив постіль у спальні на другому поверсі. Четвертий і п’ятий — стос книжок, мап і рукописів у бібліотеці Лейба Кіршнера.

Вже наступного ранку ці німецькі рядові жандарми отримали сувору нагінку від штурмбаннфюрера Мюллера за те, що несанкціоновано, без жодної раціональної потреби спалили добре розташовану й добротну

Відгуки про книгу Амадока - Софія Юріївна Андрухович (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: