Тарас. Повернення - Олександр Денисенко
— Кто? — спитав Обрядін.
Капітан показав на денщика Кампіоні, що лежав непорушно на кінці причалу з раною на плечі, і цейхвартера, за сумісництвом гефенгнісляйтера[7] Мєшкова. Останній плавав невдалік причалу догоричерева, розкинувши руки, й безтямно молився. Пєтров підбіг до Буркова, помацав пульс на шиї. Для певності — штовхнув денщика. Від поштовху голова повалилася набік.
— Он это… скорее того! — і Пєтров показав пальцем у небо.
Ферт зазирнув під трап. Витягнув звідти недопитий штоф коньяку, кілька надбитих склянок.
— Что это?! — запитав капітана.
— Не знаю! Мы приплыли ночью! Осколков на причале не было. А сейчас они и на палубе тоже. Водкой до сих пор воняет!
Ферт розкрив віяло і, відмахуючи від себе дим, запитав Обрядіна:
— А вы не знаете, откуда это тут взялось?
— Ну право, Стефан Иоганович! Неужели вы думаете, что «Ласточку» поджёг кто-то из наших? — гмикнув підпоручник.
Обережний Пєтров, побачивши штоф у Ферта, став у нього за плечима й собі підняв із причалу гранчак, ретельно його розглядаючи. Насправді ж дослухався, що скаже Ферт. А Стефан Йоганович продовжував своєї:
— По крайней мере сей господин, что лежит на воде и лепечет несуразицу, должен быть вам знаком.
— Да, это коллежский ассесор, цейхвартер Мешков Михал Федотыч… Крайне странный, знаете, человек… Вы у него и спросите, чего он тут в форме с утра плавает.
— Однако я не понимаю, господин подпоручик, причём здесь повстанцы и атаман Иса? Тут ведь явно играли на носок. И, видимо, шхуна от разлитого спиртного и загорелась.
— Но казахи же тоже пьют, господин поручик. И устав им играть на носок, между прочим, не запрещает.
— Вы всё сказали? — з притиском запитав Обрядіна представник командувача гарнізону.
Підпоручник розгубився і закрутив пальцями, наче забув мову. Його врятували гучні накази фельдфебеля, який біг попереду колони солдатів із форту, і окрики Чарца, що з розпачу духопелив ногами по пожежній машині й закликав на поміч Ферта:
— Господин поручик, вы же немец! Машина не работает, а инструкция на немецком языке!
— Да-да, господин поручик, беспорядок надо кончать! А то «Ласточка» так сгорит к ядрёне матрёне! — нарешті знайшовся Обрядін.
Сердитися було ніколи. Ферт обдивився все довкола. Картина мала макабричний вигляд: до пристані валили юрмою кілька сотень напіводягнутих солдатів, дехто в чорних масках, дехто лише в спідньому, на воді плавав горілиць колезький асесор, щось белькочучи, башкири роздували пари іноземній машині, не прочитавши інструкцію, а «Ластівка» майже зникла в клубах диму спільно з капітаном, який продовжував репетувати вже тепер до своїх матросів:
— Почту спасайте, а не свои манатки!
І Ферт здався, зняв кашкет, провів долонею по голеній голові та сказав невідомо кому:
— Что ж, глупость умному не интересна.
Його вагання одразу вловив Обрядін, вихопив із руки поручника штоф і пожбурив у море.
А коли зачув голосний наказ фельдфебеля, що першим, червоний, як рак, прителіпався на причал: «Занять круговую оборону!» — додав:
— Вы тут старший по званию, вы и командуйте!
Поручник фон Ферт зціпив зуби, заграв жовнами і мовчки пішов геть із причалу.
— А где мусульмане?! — запитав його ошелешений фельдфебель.
— Капитан Косарев сейчас за ними по пустыне гоняется, — кинув, проходячи повз нього, Ферт.
Обрядін, ідучи слідом за Фертом, переможно проголосив:
— Враг отбит! Ставь солдат на тушение пожара, пока машина не заработает!
— Солдаты, бегом на тушение пожара! — зазіпав фельдфебель. А як побачив, що всі кілька сотень рядовиків кинулися на вузький причал, закричав: — Стой!!! Разбиться на тройки! И по моей команде: «Бегом втроём!» забегаем по три человека на помост и выносим почту! И нежнее! А то вся эта хрень сейчас завалится!
До Ферта підскочив Чарц:
— Господин поручик, умоляю, переведите эту инструкцию! Она ведь на немецком!
І як Ферт того не хотів, та змушений був затриматися біля башкирів з машиною. Двом дав запотиличника. І сам, уподібнюючись усій цій веремії, зачортихався:
— Где вы таких чурбан-задэ понабирали?! Они же давление в паровой системе совсем сбросили!
— Солдаты! Бегом втроём! — верещав фельдфебель, відмахуючись, як і капітан, від диму й вогню. — Сгорим ведь все, пока эта чёртова машина заработает!
Першими з усіх кинулися Шевченко, Пастушок і Нагаєв. Добігаючи до шхуни, Тарас помітив на кінці причалу бездиханного Буркова і, чіпляючись за мішки з поштою, які матроси вже перевантажили зі шхуни, метнувся до денщика. Іван, здавалося, вже не
