Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

ЕРІКА

Клуб розташовувався в Західному Голлівуді, приблизно за сорок хвилин їзди від будинку. І хоч вечір обіцяв бути прекрасним, ми їхали в повній мовчанці. Захоплення, з яким ми сідали в таксі, причаїлося в наших серцях, щоб пізніше виплеснутися зі ще більшою силою. І я знала це, буквально відчуваючи, як воно повисло в салоні солодким серпанком. Водій, ніби зловивши наші емоції, поїхав довгою дорогою, даючи нам час упоратися із собою.

Машина не поспішаючи рухалася в напрямку клубу, а я, сидячи на передньому пасажирському сидінні, спостерігала за миготливими краєвидами прекрасного Бель-Ейр. Район, у якому ми жили, був одним із небагатьох «зелених» куточків Лос-Анджелеса, віддалено нагадуючи мені рідний Спрінгфілд. А ось решта частин міста змушувала мене згадати, чому ж я так не любила розмірене життя. Ритм галасливого Лос-Анджелеса мені подобався, викликаючи приємне почуття приналежності до чогось великого. І за всі п'ять років життя тут я все ще закохувалась у місця, які бачила практично щодня.

Коли справа показалася територія Каліфорнійського університету, вчитися в якому колись було моєю метою, я сильніше розвернулася в сидінні. На перехресті бульвару Сансет і Вествуд Плаза загорівся червоний, і таксі зупинилося. Я відразу буквально прилипла до вікна, очима дитини розглядаючи територію університету: яскраво освітлений стадіон і один із корпусів, що нагадував будівлі, описані в книгах Джоан К. Ролінг. Було досить пізно, тому я трохи здивувалася, помітивши хлопця, який явно чимось засмучений. Його було складно розгледіти детальніше, але я припустила, що він студент УКЛА.

Іншим разом я б відвернулася або продовжила розглядати навчальний корпус, але мене ніби щось привабило. Ніби я мала дивитися саме на хлопця. Він стояв спершись руками об дах чорного Range Rover, при цьому ногами штурхаючи колесо. Я навіть замислитися не встигла, в чому ж причина, коли в поле зору потрапила блондинка, що йшла в бік хлопця, на ходу емоційно жестикулюючи. Дівчина виглядала чи то злою, чи то засмученою, і мені захотілося роздивитися її краще. Але тільки-но я прилипла носом до вікна, невідомий зник у салоні позашляховика, зачинивши двері мало не перед обличчям білявки. Не знаю, чому, але це не обурило мене, а навпаки, викликало тихий смішок.

Таксі рушило вперед, і я переключила увагу на дорогу. Тільки от побачене все одно залишилося в думках. Із самого дитинства я любила спостерігати за людьми і вигадувати, яке ж у них життя може бути. Так було й того разу. Я не могла перестати думати про незнайомого брюнет на стоянці, намагаючись розгадати причину поганого настрою.

Не знаю, як довго ми їхали, але в якийсь момент таксі знову зупинилося на червоний. Я похитала головою, щоб викинути дурні думки, й озирнулася. Зліва яскраво освітлювалася будівля досить відомого пабу «У Берні», а праворуч огляд закривав чорний Range Rover. Я відчула легкі поколювання в кінчиках пальців і насупилася. Скло позашляховика було тоноване, тому обличчя водія розгледіти не вдалося. Але через яскраві вуличні ліхтарі я побачила силует, який зі злістю бив по керму руками. Думки відразу повернулися до хлопця зі стоянки біля корпусу Каліфорнійського університету. Мимоволі я подалася праворуч, не замислюючись, що водій може побачити мене. Але тієї миті чорний позашляховик різко здав назад і, свистячи шинами, поїхав у зворотному напрямку.

— Псих, — Джессіка ззаду фиркнула, від чого я здригнулася.

Занурившись у думки й надто захопившись спостереженням, я ніби лишилася сама в машині. Немов навколишній світ на якийсь час розчинився або завмер.

Таксі знову рушило вперед, і я зосередила погляд на дорозі. По мірі наближення до клубу, думки все більше займала реакція Вікі на нього, через що я совалася на сидінні від нетерплячки. Останні роботи з підготовки закладу до відкриття закінчилися лише вчора, і я дуже переживала, щоб сьогодні все йшло так, як заплановано. У кожен день народження ми намагалися оточити іменинницю такою любов’ю, яка була здатна стерти прогалину у вигляді відсутності сім'ї поруч. І я була впевнена, що Джесс і Моллі на задньому сидінні нервували так само, як і я.

Водій зупинив машину біля сендвіч-бару «Джерсі Майк», я простягла йому п'ятдесят доларів, сказавши залишити решту, і швиденько вибралася назовні. Ми з подругами стояли через дорогу, і з очима, сповненими захоплення, дивилися на клуб. Наш клуб!

На вулиці тільки сутеніло, але навіть зараз біла неонова вивіска з назвою Speranza, виведена шрифтом «Грейт Вайбс», який я страшенно довго вибирала, на тлі чорних глянцевих стін виглядала дуже елегантно. Усе всередині мене все тремтіло, побачивши цю красу, й коли Вікі міцно стиснула мою долоню, я зрозуміла, що вона відчуває те ж саме. Щоразу, як двері клубу відчинялися, щоб пустити чергового відвідувача, на вулицю виривалася музика, через що розмови натовпу ставали ще більш збудженими.

Переглянувшись, ми впевнено попрямували до входу, легко пройшовши тих, хто чекав і охорону, тим самим шокувавши усіх, хто стояв у черзі. Слідом було чути кинуті фрази: «Оце ціпочки» або «Красуні, візьміть мене із собою», роблячи настрій ще кращим.

Від дверей до основної зали клубу вели три сходинки вниз, а ліворуч і праворуч були сходинки догори, до балконів, — ще двох зон для відпочинку. Планувалося, що вони будуть використовуватися компаніями, які вирішили добре відпочити, але без зайвого втручання. Саме тому там стояли чорні шкіряні диванчики зі столиками, а вид з них відкривався якраз на танцпол. Кілька дівчат біля перил танцювали, тримаючи в руках коктейлі з барвистими парасольками, а їхні хлопці розвалилися на м'яких диванах.