Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Про користь ведення щоденника, — несподівано навіть для себе, випалив я. — Він допомагає впоратися з емоціями та завжди готовий вислухати. Щоденник пораду не дасть, проте ніколи не зрадить, не видасть твої таємниці. І взагалі, мені здається, що він врівноважує, заспокоює нерви.

— Джейкобе, ці думки я схвалюю, — здивовано мовив містер Берклі, помітно заспокоївшись. — Ви справді маєте рацію. Раджу завести щоденник кожному в цій аудиторії.

Він більше мене не чіпав, і я спокійно поринув у роздуми, даремно намагаючись написати хоч щось. На думку нічого не спадало, ніби я списався і це назавжди. Згорнувши блокнот і відкинувши ручку, я почав розглядати студентів, які також ходили на курс психології до містера Берклі. Народу було мало, а слухало лекцію ще менше.

Увагу відразу привернула парочка, що сиділа на передостанньому ряді переді мною. Ноги рудоволосої дівчини були перекинуті через одну ногу хлопця, і вона малювала олівцем якийсь краєвид. Права рука русявого лежала на колінах дівчини, а лівою він вів конспект, періодично відволікаючись і нашіптуючи щось на вухо рудої, через що її щоки заливав легкий рум'янець. Вони здавалися такими щасливими, що я просто не міг відірвати від них погляду.

Якийсь час спостерігаючи за парочкою, я дійшов висновку, що по-справжньому заздрю ​​їм. У наших відносинах із Софі ніколи не було нічого схожого, навіть на їхньому початку. Але хіба я не заслуговував бути щасливим, як і цей хлопець? Музика приносила мені насолоду, а все, що стосувалося Софі, робило нещасним.

«Так не має продовжуватися! Поки вона є в моєму житті, я не буду щасливий!»

Я вирішив поговорити із Софією та закінчити це раз і назавжди. Діставши телефон, я швидко набрав СМС із текстом: «Нам треба поговорити. Зустрінемось за годину на стоянці спортивного майданчика біля Вествуд Плаза». Менше ніж за хвилину надійшла відповідь: «Окей».