Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Під лівим балконом була барна стійка у вигляді пів овала, яка простягалася практично до невеликої сцени. На перший погляд, барна стійка здавалася виготовленою ​​з чорного скла, але насправді це був дуже дорогий камінь. На етапі погодження цієї витрати я залишалася непохитною, але зараз була вдячна впертості Моллі. За стійкою працювали одразу три бармени, яких оточували збуджені відвідувачі, що сиділи на високих білих стільцях.

Під правим балконом розташовувалися три ніші, які були зонами для «обраних», оскільки місця потрібно було бронювати заздалегідь і з обов'язковою передоплатою. Від загальної зали ВІП-зони відокремлював напівпрозорий чорний тюль зі сріблястими облямівками. Це дуже зручно, адже якщо гості хотіли усамітнитися, то досить було просто закрити штори та вимкнути всі бра. Усередині кожної ніші стояли ті ж самі чорні шкіряні дивани у вигляді літери «П», а посередині — масивні столи з червоного дерева.

Зробивши крок уперед і розвернувшись до нас, Вікі розкинула руки в сторони і з захопленням промовила:

— Чого стоїте? Ласкаво прошу в Speranza!

Розсміявшись, ми попрямували до ВІП-зони. На нас чекала крайня зліва ніша, де вже сиділи Джейн, наш старий друг Татусь Ерні та його дружина Хлоя. Побачивши іменинницю, гості відразу почали вітати її.

Вікторія сіла посередині, склавши подарунки на дивані ліворуч від себе, схилилася трохи вперед і, закинувши голову, знову почала розглядати інтер'єр клубу. На її обличчі все ще сяяла здивована усмішка, яка підказувала, що головний подарунок більш ніж сподобався.

На темній глянцевій стелі раз у раз бігали зайчики від різноманітних софітів, від чого здавалося, ніби дивишся на зоряне небо. У самому верху по периметру висіли прожектори, світло від яких відбивалося від такої ж глянцевої підлоги, блискаючи на всі боки, а по центру стелі рівною лінією висіли чотири білосніжні кулі, що світилися. Подіум сцени обрамляли неонові лампи ніжно-блакитного кольору, а підвищення — білого. Над балконами звисав чорний і сріблястий тюль, роблячи перебування відвідувачів так званого другого поверху клубу ще більш усамітненим.

Декором Speranza займався наш друг і досить популярний дизайнер інтер'єру Алан Свіфт, тому кожна деталь була продумана до дрібниць, а вся обстановка привертала погляд і давала змогу розслабитися.

Відчувши, як мою долоню стиснули, я обернулася і побачила сяючі очі Вікі. Тієї миті я точно знала, що бачу в них — безмежне щастя та захват.

Перевівши погляд на натовп, що заповнив танцпол, я помітила серед них знайому постать. Алан проривався до нас, тримаючи в руці над головою подарунок. Коли він сідав біля єдиного чоловіка в нашій компанії, попередньо привітавши Вікі, до нас підійшла мила офіціантка.

— Добрий вечір. Що ви будете замовляти?

— Наше замовлення лежить у Тоні під стійкою із позначкою «начальство». Подивися, будь ласка, — гордо відповіла Джесс.

На якусь частку секунди дівчина здивувалася, окидаючи нас оцінюючим поглядом, але, швидко зібравшись, розпливлася в усмішці і, розвернувшись на підборах, попрямувала в бік бару.

— Дівчата, клуб шикарний. Коли ви мені казали, що буде класно, навіть уявити не могла наскільки, — у голосі Джейн чулося непідробне захоплення.

— Так-а-а, — протягнула Хлоя, — я ніколи не була в таких закладах.

Ерні відповів усмішкою на захват дружини і з такою ніжністю подивився на неї, що моє серце стиснулося від розчулення.

— А коли приїде другий подарунок? — з запалом поцікавилася Вікі, злегка штовхнувши мене ліктем у бік.

— Виступ розпочнеться о десятій, — зі смішком відповіла я. Подруга нагадувала дитину, яка чекає під ялинкою замовлений подарунок. — Договір ми не укладали, тож я заплачу їм готівкою після концерту. Їхній продюсер сказав, що все буде в кращому вигляді.

До столика підійшли дві офіціантки та почали розставляти наше замовлення, а тим часом Вікі зайнялася розгортанням подарунків. Відкриваючи кожну нову коробку, вона плескала в долоні та нескінченно дякувала. Її обличчя осявало таке щастя, що в мене щоки почали боліти від постійної усмішки.

Закінчивши з подарунками, Вікторія окинула поглядом присутніх у ніші та сказала:

— А чого ми сидимо? Давайте святкувати!

За столом почалася весела розмова, а сама атмосфера була дружньою й невимушеною. Іноді дівчата виходили потанцювати, але швидко поверталися. Я ж сиділа на місці та періодично потягувала коктейль. Усередині відчувалася тривога, причину якої я не могла пояснити. Вікі однозначно сподобався наш основний подарунок, поруч сиділи найближчі люди і з ними все було добре, але щось усередині мене чомусь не давало можливості розслабитися.

Якоїсь миті перед очима виник образ хлопця, якого я побачила на шляху до клубу. Дивно, але мені раптом захотілося дізнатися справжню причину його агресії. Чомусь мені стало цікаво, куди він поїхав і чим для нього закінчився вечір. Розумію, зовсім безглуздо з мого боку, але знервованість я вирішила списати саме на це.

Вкотре дівчата повернулися за стіл і Вікі почала тріщати про гурт The Shadows. Це був подарунок не лише для неї, а і для відвідувачів клубу, адже, крім нас, ніхто не знав про їхній виступ. Я завжди віддавала перевагу книгам, але музику слухала, як і будь-яка інша жива людина. З творчістю цього гурту мене познайомила саме Вікі приблизно пів року тому, але я так і не стала лютою прихильницею. Їхня музика пробирала до кісток, а від вокалу бігали мурашки по шкірі. Тоді чому ж я не стала їхньою фанаткою? Слова! У більшості текстів я знаходила біль, від якого досі ховалася. Творчість цього гурту була настільки гарна, що змушувала відчувати непотрібні почуття. Але все ж деякі пісні були неймовірними, тому займали своє почесне місце в моєму плейлисті.