Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

ДЖЕЙКОБ

Навіть через годину телефонна розмова не давала мені спокою.

Коли зателефонувала ця дівчина з клубу, я тільки ввімкнув телефон і знімав блокування екрану, тому слухавку взяв зовсім випадково. Відверто кажучи, я думав, що Софія телефонує з іншого номера, але помилився. М'який, дзвінкий голос дівчини, що проривався крізь гучну музику, змусив мене відволіктися від усіх думок, але сама розмова виявилася неприємною.

І ось, тепер усередині мене вирували суперечливі емоції, і я не міг розібратися, які ж із них перемагали. Частково я відчував себе винним, хоча таким не був. Частково здавалося, що треба допомогти тій дівчині, хоча я навіть не знав як, та й не мав цього робити. Частково я думав, що необхідно поїхати та вибачитися, хоча не запам'ятав назву клубу. Все це сиділо всередині, не даючи змоги зосередитися, і постійно змушувало думати про те, що я хоч щось повинен зробити. Мені потрібна була порада!

Після сьогоднішнього грандіозного скандалу із Соф на стоянці університету, мені не хотілося телефонувати будь-кому з хлопців. Джеймс та Джон, напевно, потягли б мене до якогось клубу, а поруч із Семом могла бути Пайпер. Тому я вирішив зателефонувати єдиному близькому другу, який не ставитиме зайвих питань — мамі. Вона майже відразу відповіла на дзвінок, і я швидко передав їй розмову з дівчиною.

— Боже, Джейкобе. Ніколи не думала, що Волтер може так вчинити. Нагадай, щоб я завтра обговорила цю ситуацію з Боббі, — обурено сказала вона, щойно я закінчив.

— Мам, ти трохи відволіклася, — заперечив я.

— Любий, але ти так і не сказав, у чому потрібна порада, — як завжди, ласкаво обізвалася мама.

Власне, я передав усю розмову, але про внутрішні переживання так і не сказав. Мені здавалося, що подібні речі жінки мають розуміти без слів.

— Кхм, — прочистивши горло, я відчув ніяковість, але все одно сказав: — Хотів, щоб ти порадила, що мені робити з тією дівчиною.

— Ти справді засмутився через слова дівчини, а не поганого вчинку продюсера? — мама запитала з таким подивом, що це навіть зачепило мене.

— По-твоєму, я придурок, який засмутився через простий концерт чи що? Одним виступом більше, одним менше!

— Ох, любий, — у слухавці почулося важке зітхання. — Ти лиш здивував мене трохи, от і все.

Кожне її слово було сповнене ласки, через що все роздратування, що сиділо в мені, почало повільно випаровуватися.

— Твоя школа, — набагато м'якше промовив я. — То що скажеш?

Мама хмикнула і знову зітхнула.

— Джейкобе, поясни нормально, в чому проблема.

— Ти розумієш, що та дівчина засмутилася? — Це було риторичне запитання, тому я продовжив, не чекаючи на відповідь: — Не можу пояснити, але навіть по телефону було чути, як я образив її. Не знаю, може, треба щось зробити? Дівчина сказала, що у її подруги сьогодні день народження, і ми мали виступити. Не хочеться почуватися придурком, але зараз саме так я й почуваюся.

Спустившись на подушку й заплющивши очі, вільною рукою я скуйовдив волосся, ніби це могло допомогти мені привести думки до ладу.

— Любий, — поблажливо протягнула мама, — ну що ти можеш зробити?

Злегка відтягуючи волосся на маківці, я невпевнено промовив:

— Не знаю. Може, варто поїхати до цього клубу? Щоправда, назву я не запам'ятав.

Мама вкотре зітхнула і продовжила розмову впевненіше.

— От сам подумай, що ти зміниш своїм приїздом? Навіть якщо дізнаєшся назву і якимось дивом потрапиш усередину. — Її розсудливість завжди мене вражала.

— Вибачусь? — запропонував я.

«Так, це однозначно безглуздо! Ні, це точно не заспокоїть ту незнайому дівчину!»

— Знаєш, мені чомусь здається, що їй не потрібні твої вибачення сьогодні, — продовжувала мама. — Напевно, вона така зла, що не захоче тебе слухати.

Розплющивши очі, я підвівся на лікті й закивав, хоча ніхто не бачив мене.

— Можливо, ти маєш рацію.

— Джейкобе, звісно ж, я маю рацію, сам розсуди.

— Просто я почуваюся винним.

Тільки ось джерело цього почуття було не зовсім мені зрозумілим. Це через дівчину, яку підвів наш продюсер чи через скандал із колишньою? А може, через те, що вперше за довгий час я хоч щось відчув? Нехай і негативну емоцію, але все ж таки емоцію.

— Любий, не ти винен, а Волтер, тож не бери в голову, — слушно зауважила мама.

— Дякую, що поговорила зі мною, — подякував я, збираючись закінчувати розмову.

— Я твоя мама і це мій обов'язок. Люблю тебе, синку, — ласкаво промовила вона.

— І я тебе, мам, — відповів я і відразу скинув дзвінок, хоча ця розмова зовсім не заспокоїла.

Переді мною відкрився журнал викликів і нижче за номер мами відображався невідомий, з якого й телефонувала та дівчина. Сам того, не усвідомлюючи, я вибрав опцію додавання нового контакту, але, подивившись на поле імені, зупинився. Я точно пам'ятав, що незнайомка представилася, навіть ніби звертався до неї на ім'я, але як саме не міг згадати. Це здавалося дуже дивним, адже на пам’ять я ніколи не скаржився. Складалося таке враження, ніби цей момент просто стерли з недавніх спогадів. Неначе доля грала зі мною, хоч і звучить це безглуздо.