Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей

— По-твоєму, я раюю, — сказав я. — А коли ж я працюю?

— Ти не працюєш. За однією версією, тебе утримують жінки. За іншою, ти — імпотент.

— Ні,— відповів я. — Просто мене спіткав нещасний випадок.

— Ніколи цього не кажи. Про таке мовчать. З такого роблять таємницю, таке тримають у секреті, як велосипед Генрі.

Досі він говорив, як заведений, а тепер раптом замовк. Певно, подумав, що образив мене, бовкнувши про імпотентність. Я спробував знову його роздрочити.

— Ніякого велосипеда не було, — сказав я. — Він їздив верхи.

— А я чув, що на триколісному велосипеді.

— Зрештою, — сказав я, — і літак на трьох колесах. І управління таке саме.

— Але не треба натискати на педалі.

— Так, — сказав я. — На педалі натискати не треба.

— Ну, годі про це, — сказав Білл.

— Про мене. Я просто заступився за триколісний велосипед.

— По-моєму, Генрі і письменник гарний, — сказав Білл. — Зате ти — не хлопець, а чудо. Тобі вже хтось казав, що ти чудовий хлопець?

— Отакої.

— Послухай. Ти не хлопець, а справжнє чудо, і я нікого в світі не люблю так, як тебе. В Нью-Йорку я не міг би тобі такого сказати. Там мене зразу записали б у гомосексуалісти. Ти знаєш, чому вибухла Громадянська війна? Тому, що Авраам Лінкольн був гомосексуаліст. Він був закоханий у генерала Гранта. І Джефферсон Девіс був закоханий у Гранта. Лінкольн звільнив рабів тільки через те, що побився об заклад. Судову справу Дреда Скотта сфабрикувала Ліга непитущих. Все пояснюється сексом! Полковникова леді і Джуді О’Греді були лесбіянки в душі.

Він помовчав.

— Хочеш почути ще далі?

— Хочу.

— Ні, далі в мене не готове. Зачекай до обіду.

— Біллі-балакун, — сказав я.

— Друзяка Джейк!

Ми поклали харчі й дві пляшки вина в рюкзак, і Білл узяв його на плечі. Я надів через плече чохол з вудками й зв'язані підсаки. Ми пройшли трохи дорогою, а тоді перетнули галявину й знайшли стежку, що вела через поле до лісу на схилі гори. Цією піщаною стежкою ми й попростували. Поле було горбкувате, трава густа, але низька, її обскубли вівці. Корови паслися вище, в горах. З лісу долинало теленькання їхніх дзвіночків.

Стежка привела нас до струмка, через який була покладена обстругана колода. Зігнуте деревце правило за поруччя. На піщаному дні калюжі коло струмка чорніли пуголовки. Ми видерлися на стрімкий берег і знову пішли горбистим полем. Озирнувшись, ми побачили Бургете — білі будинки, червоні дахи — й білий шлях, яким їхала, здіймаючи куряву, вантажна машина.

Проминувши поле, ми вийшли до ще одного, бурхливішого потічка. Піщаний шлях спускався до броду й зникав у лісі. Стежка ж знову вела до колоди, перекинутої через потічок трохи нижче від броду, а на тому березі зливалась із шляхом; ми ввійшли в ліс.

Це був старий буковий ліс. Коріння дерев випиналося з землі, гілля спліталося в суцільну крону. Ми йшли дорогою між товстих стовбурів старих буків, і сонячне проміння, пробиваючись крізь листя, світлими плямами лягало на траву. Дерева були високі, з густими кронами, а проте в лісі не було темно. І ніде ані кущика, тільки шовковиста трава, дуже зелена й свіжа, і могутні сірі дерева, що стояли просторо, мов у парку.

— От де краса! — сказав Білл.

Дорога була крута, ми йшли вже густим змішаним лісом, а вона все ще вилася вгору, і коли подекуди й збігала вниз, то тільки для розгону на ще вищий схил. Весь час чулося теленькання дзвіночків. Нарешті дорога вихопилась на гребінь гори. Ми опинилися на найвищому хребті лісистого гірського пасма, що здіймалося над Бургете. На маленькій лісовій галявині на сонячному боці гори росли суниці. Далі дорога виходила з лісу й бігла гребенем. На тому хребті дерева не росли, схили йою вкривали жовті зарості дроку. А вдалині темні дерева й гострі сірі скелі позначали стрімкий берег річки Іраті.

— Нам треба пройти цим гребенем, перебратись через оту гору, потім перейти лісом через отой-он хребет за нею й спуститися в долину Іраті,— показав я Біллу.

— Нічого собі прогуляночка!

— Звісно, воно задалеко для того, щоб дійти туди, порибалити й того ж таки дня спокійненько вернутися назад.

— «Спокійненько». Це ти гарно сказав. Щоб устигнути туди й назад та ще бодай трохи порибалити, треба, по-моєму, бігти як очманілому.

Місця там були дуже гарні, але йшли ми довго й на той час, коли крутий шлях вивів нас із лісистих гір у долину Ріо-дє-ла-фабріка, добре-таки втомилися.

Дорога вихопилась із лісового холодка на гаряче осоння. Перед нами лежала річкова долина. По той бік річки височіло узвишшя. На схилі його росла гречка, в зеленому гайку ховалася біла хатина. Сонце пекло нещадно, і ми зупинились у затінку дерев коло греблі.

Білл приставив рюкзак до дерева, ми склали вудлища, закріпили котушки, прив'язали поводки й приготувалися рибалити.

— Ти певен, що в цьому рівчаку водиться форель? — спитав Білл.

— Аж кишить.

— Я ловитиму на муху. В тебе є штучні мушки?

— Он у тій коробочці.

— А ти ловитимеш на черв'яка?

— Еге ж. Я половлю тут, на греблі.

— Тоді я забираю мух. — Він прив'язав одну муху. — Куди б ти порадив іти? Вниз чи вгору?

— Краще вниз. Але й угорі добре ловиться.

Білл рушив берегом за водою.

— Візьми бляшанку з черв'яками!

— Не хочу. Якщо на муху не братиме, я просто покидаю трошки, та й по всьому.

Білл зупинився, вдивляючись у зоду.

— Слухай, — гукнув він крізь шум водоспаду, — може, варто поставити вино в те джерельце при дорозі?

— Гаразд, поставлю! — крикнув я.

Білл помахав рукою і подався берегом далі. Я вийняв із рюкзака обидві пляшки й вийшов на дорогу, до того місця, де із залізної труби текла джерельна вода. Через рівчак під трубою була перекинута дошка. Я підняв її й, щільніше заткнувши корки, опустив пляшки у воду. Вона була така холодна, що рука відразу затерпла по зап'ясток. Я поклав дошку на місце, сподіваючись, що ніхто не знайде вина.

Моя вудка стояла приперта до дерева. Я взяв її, бляшанку з наживкою й підсаку й вийшов на греблю. Збудували її для потреб лісосплаву. Заставка була піднята, і я, сівши на одну з тесаних колод, задивився, як гладенький перед загатою плин води збурюється у водоспад. Під самою греблею, де вода шумувала, було досить глибоко. Поки я наживляв гачок, форель вистрибнула з білої піни на водостік, і її віднесло вниз. Перше ніж