💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Зібрання творів - Амброз Бірс

Зібрання творів - Амброз Бірс

Читаємо онлайн Зібрання творів - Амброз Бірс
те, що він викликаний цією причиною. Є парні явища, які не можуть відбуватися поодинці. Тільки разом, хоча вони й різнорідні. В часовому аспекті перші ми називаємо причиною, другі – наслідком. Той, хто багато разів бачив, як кролик утікає від собаки, й жодного разу не бачив кожної з цих двох тварин зокрема, вважатиме кролика причиною собаки.

Боюся, – додав він, доволі природно засміявшись, – що я погнався за цим кроликом і втратив слід важливішої дичини – захопився полюванням задля нього самого. А таки хотів би звернути вашу увагу на те, що Спенсерове визначення життя стосується також машини. У ньому немає нічого такого, що не можна було б застосувати до неї. Згідно з цим найпильнішим спостерігачем і найглибшим мислителем, людина доти живе, доки працює. Так само й машина. Знаю це як винахідник і конструктор машин.

Моксон довго мовчав, неуважно задивившись на вогонь у каміні. Була вже пізня година, і я подумував про те, що час іти додому, але якось не хотілося покидати приятеля в цьому житлі зовсім самотнього, якщо не брати до уваги однієї особи. Про її характер я міг тільки здогадуватися. Вона була налаштована недоброзичливо, ба навіть вороже. Нахилившись до Моксона й дивлячись йому у вічі, я спитав, показавши рукою на двері майстерні:

– Хто у вас там?

Мені на подив, він невимушено засміявся й без вагання відповів:

– Нікого нема. Стався прикрий випадок через мою необережність. Я залишив машину в дії, коли нічого було робити, а сам узявся до нескінченного завдання – просвіщати вас. А чи знаєте ви, що Свідомість – це породження Ритму?

– Та хай їм абищо! – відповів я, звівшись і сягаючи плаща. – На добраніч вам. Сподіваюся, що коли іншого разу доведеться спинити необачно ввімкнену машину, вона буде в рукавичках.

Навіть не подивившись, чи влучила в мішень моя стріла, я обернувся й вийшов.

Ішов дощ, панувала пітьма. У небі над пагорбом, до якого я мало не навпомацки пробирався хиткими дощаними хідниками й заболоченими небрукованими вулицями, нависала неяскрава заграва від міських вогнів, а позаду мене нічого не було видно, крім єдиного освітленого вікна в Моксоновій оселі. У цьому світлі відчувалося щось таємниче та зловісне. Я знав, що це вікно в майстерні мого приятеля, й не сумнівався, що він повернувся до своєї роботи, яку перервав, щоб просвітити мене про свідомість машин і батьківство Ритму. Хоча його переконання видалися мені на той час дивними й трохи сміховинними, однак я не міг цілком позбутися відчуття, що вони якось трагічно пов’язані з його життям та характером, а може, й з долею, і вже не сприймав їх як виверти розладнаного розуму. Хай там як ставитися до його ідей, а треба визнати, що він розвивав їх дуже логічно, і це свідчило про його здоровий глузд. Знову й знову мені пригадувалися його останні слова: «Свідомість – це породження Ритму». Хоча це твердження було голослівним і сухим, та тепер воно видавалося мені дуже заманливим і з кожною думкою про нього набирало ширшого значення й глибшого змісту. Та на таких підвалинах, думав я, можна побудувати цілу філософську систему. Якщо Свідомість – породження Ритму, тоді все на світі має розум, бо рухається, а всі рухи ритмічні. А чи усвідомлює Моксон вагомість і розмах своєї ідеї, весь масштаб цього важливого узагальнення? Чи, може, він дійшов до таких філософських засад звивистим і непевним шляхом спостереження?

Ці засади світогляду були тоді нові й незвичні для мене, тож, почувши від Моксона пояснення, я не став їх неофітом. А тепер мене наче осяяло яскраве світло, як колись Савла-тарсянина2. У темряві й безлюд ді цієї непогожої ночі я зазнав того, що Луес3 назвав безмежним розмаїттям і хвилюванням філософської думки. Я упивався незвіданим блаженством пізнання, незвіданою гордістю за пізнане й немовби летів на невидимих крилах, не відчуваючи землі під ногами.

Піддавшись спонуці звернутися з проханням про додаткове пояснення до того, хто відтепер став моїм наставником і проводирем, я не зважав на те, що промок до рубця, отож повернув назад і опам’ятався вже під дверима Моксонової оселі. Від хвилювання я не міг намацати дзвінка й несвідомо натиснув на клямку. Вона крутнулась, я увійшов і піднявся сходами нагору, до покою, який недавно покинув. Тут було темно й тихо. Моксон, очевидно, перейшов до сусідньої кімнати – майстерні. Навпомацки, тримаючись за стіну, я добрався до потрібних дверей і кілька разів гучно постукав, але відповіді не почув. Мабуть, через шум, що долинав знадвору. Там завивав вітер і жбурляв струмені води у вікно та в тонкі стіни. До того ж у майстерні без стелі лунав невпинний і дуже гучний барабанний дріб дощу по дранковому даху.

Тут я жодного разу не бував, та й не мав сюди доступу, як і всі інші господареві знайомі, за винятком одного вправного слюсаря, про якого знали тільки те, що звуть його Гейлі й що він неговіркий. Але я був у стані такої духовної екзальтації, що забув про вихованість та делікатність і відчинив двері. Побачена картина враз вибила мені з голови всі філософські думки.

Моксон сидів лицем до мене, за невеликим столиком, на якому горіла свічка – єдина в кімнаті. Навпроти нього сидів ще хтось. Вони грали в шахи. На дошці залишилося кілька фігур, і навіть я, зовсім не шахіст, утямив, що гра наближається до кінця. Моксон поринув не так у гру, як у споглядання свого суперника. Дивився на нього так зосереджено, що не зауважив мене, хоч я стояв близько, навіч. Його обличчя було примарно бліде. Очі блищали, як діаманти. Я бачив тільки спину другого гравця, але цього вистачало. Не було жодного бажання подивитися на нього спереду.

Заввишки він був не більш як п’ять футів, а будовою тіла скидався на горилу: широченні плечі, коротка груба шия, приплюснута масивна голова в темно-червоній фесці, з-під якої вибивалися густі чорні патли. Був одягнений у щось темно-червоне, схоже на туніку, й туго підперезаний поясом. Ніг не видно – він сидів на ящику. Ліва рука лежала на коліні. Фігури переставляла права – непропорційно довга.

Я позадкував і став побіч дверей, у тіні. Якби Моксон глянув понад обличчя свого супротивника, то побачив би тільки, що двері відчинені, ото й усе. Бозна-звідки взялося в мене дивне передчуття, яке не давало ні увійти в кімнату, ні піти геть. Здавалося, що зараз розіграється трагедія і

Відгуки про книгу Зібрання творів - Амброз Бірс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: