Нічний черговий - Ірвін Шоу

— Я його ще не настільки добре знаю,— ухилився я від прямої відповіді.— Ми нещодавно познайомилися.

— Час іде йому тільки на користь. Особливо якщо порівнювати його з нами, простими смертними.— Квадрочеллі знов засміявся.— Ви приїхали сюди сам?

— На жаль, так.

Він зробив сумну гримасу.

— Дуже вам співчуваю. В такому місці...— Він широко розвів руками, показуючи на чудову італійську природу.— Ви одружені?

— Ні.

— Я познайомлю вас з моїми доньками. Одна з них просто красуня, кажу це не тільки як батько, а двоє інших — дівчата з характером. Кожна має свої переваги. Але я люблю їх усіх однаково. Коли Майлз подзвонив мені з Гштада, він дав вам чудову характеристику. Він сказав, що ви — людина чесна і інтелігентна. В наш час ці риси дуже рідко зустрічаються в одній особі. Втім, це саме можна сказати й про Майлза.

Я вирішив не казати моєму новому приятелю, що він трохи помиляється В СВОЇХ ОЦІНКАХ.

— А де ви познайомилися з Майлзом? — поцікавився Квадрочеллі.

— Ми разом летіли з Нью-Йорка.— Це була правда, хоч я його навіть не бачив у літаку. Зате синьйор італієць більше не буде розпитувати.

— І тепер ви стали партнерами?

Я згадав лампу, яку розтрощив на голові Фабіана.

— Так, так,— підтвердив я.

— Партнерство, як і шлюб,— сказав пишномовно Квадрочеллі,— укладається на небі. Ви добре знаєтесь на винах, містере Граймс?

— Ні. До того, як прилетіти в Європу, я взагалі пив його дуже рідко. Віддавав перевагу пиву.

— Зрештою, це не має значення. Смаку Фабіана вистачить на нас трьох. Мушу сказати, я в захваті від його пропозиції. Щоразу, коли який-небудь американець казатиме: «Мені, будь ласка, пляшку «К'янті Квадрочеллі», я завмиратиму від гордощів. Я не бундючна людина, але почуття гордощів мені не чуже. Бо це буде справжнє вино. Я вам обіцяю. Без будь-яких домішок, як тепер роблять. Мені просто соромно за Італію. Наше вино стало схоже на нашу політику. Низької якості. Знецінене, як наша ліра. І хіба це тільки в Італії? А що діється у Франції! А ми з вами зможемо всім сказати: «Купуючи нашу продукцію, ви не обдурюєте себе». І ми забагатіємо. Я вам покажу обрахунки після обіду — ми з дружиною запрошуємо вас до себе на обід...

— Дякую,— сказав я.

— Вино — одна з небагатьох речей, які не може зіпсувати наш ідіотський уряд,— вів далі Квадрочеллі.— Моє вино. А взагалі я займаюся поліграфією. У мене друкарня в Мілані. Ви не уявляєте собі, як важко втриматись на поверхні. Податки, страйки... Диверсії.— Його обличчя набирало серйозного виразу.— Мирна Італія! Якийсь час я змушений був удень і вночі тримати в своїй друкарні озброєну варту. Я іноді друкую за невеликі гроші деякі матеріали моїх друзів-соціалістів, і за це мені постійно погрожують. Не вірте, містере Граймс, коли вам скажуть, ніби Муссоліні мертвий. У 1928 році мій батько втік в Англію — мене, правда, втішає те, що завдяки цьому я вивчив вашу прекрасну мову,— але я не здивуюсь, якщо одного дня й мені доведеться кудись тікати. Не знаєш, звідки чекати небезпеки: згори, знизу, зліва, справа.— Він нетерпляче махнув рукою, ніби йому самому набрид цей напад песимізму.— Але ви не повинні серйозно сприймати все, що я кажу. Я дуже часто впадаю в крайнощі. Я походжу з південної Італії. У нашій сім'ї ми звикли плакати й сміятися в один і той самий день.— Він весело засміявся, наче демонструючи емоціональні можливості своєї сім'ї.— Вибачте мені, ви приїхали сюди, щоб говорити пре вино, а не про цю безглузду політику. Вино вічне. На лозу не спроможні вплинути ні політики, ні бандити. А дріжджі ніколи не страйкуватимуть. Ви з Фабіаном обрали непоганий бізнес. До речі, коли він мені дзвонив, він говорив про чиюсь смерть.

Я вже почав звикати до несподіваних стрибків у перебігові думок містера Квадрочеллі.

— Помер один наш приятель,— відповів я.

— Сподіваюсь, йому не було дуже боляче.

— Мабуть, ні.

— Так, так,— зауважив він,— усі ми смертні.— Він поплескав себе по колінах, ніби хотів переконатися, чи ще служать вони йому.— Давайте побалакаємо про приємніші речі,— запропонував він.— В« коли-небудь раніше були в Італії?

— Ні.— Я не брав до уваги полювання на Фабіана у Флоренції.

— Тоді я буду вашим гідом. Це чудова країна, повна несподіванок. Деякі з них бувають навіть приємними.— Він засміявся. Він не соромився сміятися з власних дотепів. Мені починав подобатися цей чоловік, з його жвавістю, міцним здоров'ям і грубуватою чесністю.— Тепер ми вже не великий народ, але ми нащадки величі. І повинні піклуватися про неї. Я повезу вас до свого маєтку під Флоренцією. Ви побачите мої виноградники на власні очі. І зможете випити вина там, де воно росте. У моєму підвалі є кілька пляшок, від яких на очі навертаються сльози. Обіцяю вас почастувати. Ви любите оперу?

— Мені не доводилося бувати в театрі.

— Я повезу вас у Мілан, у «Ла Скала». Ви будете в захваті. Скільки часу ви збираєтесь бути в Італії?

— Це певною мірою залежить від Майлза.

— Не поспішайте їхати звідси, прошу вас. Я не хочу, щоб нас пов'язували тільки ділові стосунки,— сказав він серйозно.— Я знаю, Що кажу дурниці, але це буде краще навіть для нашого вина. А який з вас моряк?

— Я плавав тільки на маленьких човниках.

— У мене є невеличка яхта. Ми з вами попливемо на Джіаннутрі.— Він указав рукою на маленький острівець на обрії.— Там усе дике й незіпсоване. Добре, що в наш час ще залишилися такі місця. Купатися зараз ще холодно. Але вода там синя, як сапфір. Ми доїдемо на пікнік і спробуємо засмагнути. І вам схочеться залишитися тут на все життя. Де ви живете в Америці?

Я завагався.

— У Вермонті. Але я багато подорожую.

— Вермонт.— Він здригнувся.— Ніколи не розумів людей, які живуть там, де панує сніг і крига. Або Майлза з його безглуздими лижами. Я казав йому, що біля нас продається прекрасна вілла. І я можу, домовитись, щоб її продали дешевше. До того ж він прекрасно говорить по-італійському. Він міг би жити, як король. У його віці ще є шанс прожити життя в нормальному світі до того, як усе полетить до дідька. І в нього, здається, з'явилися