Зірки Егера - Геза Гардоні
Вона підвелася. Стала за кріслом королеви. Нахилилась і шепнула щось їй на вухо. Королева усміхнулася і кивнула головою. Дівчина швидко вийшла із зали. Гості слухали співака. Його гарний баритон звучав усе чистіше. Спів усім сподобався. Гості заплескали.
— Ще, ще,— попросила королева.
Співак продовжував розважати гостей.
Тільки мати помітила, як зникла Ева. Дончині слова не йшли в неї з голови, сповнюючи серце тривогою.
Коли італієць нарешті закінчив співати, слуга біля дверей оголосив:
— Новий співак! Безіменний! Всі обернулися до дверей і побачили тендітного юнака років п'ятнадцяти. Одягнений він був в атласну одежу вишневого кольору, кунтуш, підперезаний поясом, на якому висіла маленька шабля з позолоченим руків'ям. Юнак зайшов до зали, схиливши голову в поклоні. Довге волосся закривало його обличчя. Він підійшов ближче до королеви і став перед нею на коліна. Затим підвівся, відкинув волосся з обличчя.
Гості так і ахнули від здивування: співаком виявилася сама наречена.
За нею слідом ішов королевський паж, несучи арфу. Посеред зали він подав інструмент Еві. Дівчина вправною рукою провела по струнах і заспівала.
Виявляючи шану до королеви, вона почала з польської пісні, якої та сама навчила її. Задзвенів сріблястий голосок. Слухачі затамували подих.
Потім вона співала по черзі угорські, зажурливі румунські, італійські, французькі, хорватські й сербські пісні.
Після кожної пісні гості захоплено аплодували.
— От бісеня! — не втримався сусід Мекчеї — сивовусий придворний вельможа.— Побачиш, братику, вона нам ще станцює.
— Вона завжди така весела? — спитав Мекчеї.
— Завжди. Якби не було цієї дівчини, королева вже давно померла б з нудьги.
— Пощастило ж Фюр'єшеві...
Він мало не прохопився: «цьому рудому».
Співрозмовник знизав плечима.
— Ет, то зніжений мамин синочок... Можеш повірити, що ця дівчина замість нього піде на війну.
— Вона що, вміє тримати зброю в руках?
— Влітку вона перемагала італійських фехтувальників. А як вона стріляє, як скаче верхи! Будь-кому з чоловіків носа втре.
Наречена, яку так розхвалював старий, заспівала угорську пісню, приспів якої звучав так:
Друже мій, коня сідлай, Ні хвилиночки не згай. Гей же, коню, гей!Гості знали цю пісню, але знайомий приспів цього разу прозвучав інакше:
Друже мій, коня сідлай, Ні хвилиночки не згай — Жде тебе Гергей!І дівчина ковзнула поглядом по рядах гостей, зупинившись на Мекчеї.
Гості засміялися. Вони подумали, що Ева просто жартує.
Але Мекчеї здригнувся. Коли ж дівчина після другого куплету знову зиркнула на нього, він одним духом вихилив вино з чаші й непомітно вислизнув за двері. Хутко збіг сходами і гукнув у конюшню:
— Маті! Маті! Балог!
Ніхто не відповів. Довелося розшукувати Маті в гурті челядників. Слуги сиділи на подвір'ї неподалік від кухні й пили вино з дерев'яних кубків, глиняних глечиків, а то й просто з чобіт.
Мекчеї насилу розшукав у цій юрбі свого слугу. Але ж, боже милий, що з ним сталося? Поки Маті сидів за столом, він ще якось тримався, коли ж піднявся на ноги, його геть розібрав хміль.
Під столом і попід стінами валялося з десяток п'яних. Хто лежав під столом, того не чіпали, але тих, хто падав з лавки, скидали на купу під стіну.
Маті підвівся, чи тільки спробував встати, коли завбачив свого господаря. Але недовго стояв, швидко сів назад, бо відчував, що не втримається на лавці й теж потрапить під стіну.
— Маті! — гримнув на нього Мекчеї.— Дідько б тебе вхопив! Де мій кінь?
Маті спробував підвестися, але марно, він тільки сперся руками на стіл.
— Він там.
— Та де ж?
— Там, де й решта коней.— І продовжував белькотіти, ледве підводячи важкі повіки:— Місце коню