Сон кельта - Маріо Варгас Льоса
На три тижні його звалила з ніг болотна пропасниця, коли він лежав нерухомий, приймаючи краплі хініну, розбавлені настоянками з трав, які готували для нього Чарлі й Мовуку тричі на день — його шлунок міг терпіти лише гарячий бульйон, шматочки вареної риби або курчати, — та граючись із Джоном, своїм бульдогом і найвідданішим другом. Він не знаходив у собі навіть сили зосередитися на читанні.
У цій вимушеній бездіяльності він часто згадував експедицію, яка відбулася 1884 року під командуванням його героя Генрі Мортона Стенлі. Він жив тоді в джунглях, відвідуючи незліченні села тубільців, живучи в таборах, які вони розбивали на галявинах, оточених дерев’яними частоколами, за якими горланили мавпи й ревли хижі звірі. Він почував себе напруженим і щасливим попри люті укуси москітів та інших комах, проти яких мало допомагало натирання камфорним спиртом. Він любив плавати в лагунах та річках дивовижної краси, не боячись крокодилів, досі переконаний у тому, що роблячи те, що вони робили, він, чотириста африканських носіїв, провідників та помічників, двадцятеро білих — англійців, німців, фламандців, валонів і французів, — які складали експедицію, і, звичайно ж, сам Стенлі, вони перебували на вістрі прогресу в цьому світі, де щойно почався кам’яний вік, який Європа залишила позаду багато століть тому.
Через роки, перебуваючи у візіонерській маячні лихоманки, він червонів від сорому, думаючи про те, яким сліпим тоді був. Він навіть не розумів на початку, з якою метою була організована експедиція, очолена Стенлі й фінансована королем Бельгії, на якого, звичайно ж, він тоді дивився — так само схвально, як і на Європу, на Захід, на світ — як на гуманітарного монарха, сповненого рішучості покінчити з наслідками рабства та людожерства й визволити африканські племена від поганства й приниження, які утримували їх у стані згубних небезпек.
Залишався лише рік до того часу, коли великі західні держави подарують Леопольдові Другому на Берлінській конференції 1885 року цю Незалежну Державу Конго площею понад два мільйони квадратних кілометрів — у вісімдесят п’ять разів більшою за територію Бельгії, — але на той час король Бельгії уже почав управляти землями, які збиралися йому подарувати, щоб він міг випробувати на двадцятьох мільйонах конголезців, що, як вважали, їх населяють, свої спасенні принципи. Монарх із густою й довгою бородою найняв для цієї роботи великого Стенлі, бо вгадав, зі своєю дивовижною здатністю помічати людські слабкості, що знаменитий дослідник був спроможний не тільки на великі подвиги, а й на жахливі злочини, якщо винагорода була на рівні його апетитів.
Очевидною причиною експедиції 1884 року, в якій Роджер уперше випробував свою зброю дослідника, було підготувати спільноти, розкидані по берегах Верхнього, Середнього й Нижнього Конго на відстані тисяч кілометрів у дрімучих джунглях, ущелинах, під водоспадами й на горах, покритих густою рослинністю, до прибуття європейських торговців та чиновників, що їх Міжнародна асоціація Конго (МАК) на чолі з Леопольдом Другим пошле в ці регіони відразу, як тільки могутні західні держави нададуть їй концесію. Стенлі та його супутники повинні були пояснити тим напівголим вождям, татуйованим і прикрашеним перами, іноді з колючками, встромленими в обличчя та в руки, іноді з членами, прикритими лише жмутиками лепехи або очеретяних віників, добродійні наміри європейців: вони прийдуть сюди, щоб покращити рівень їхнього життя, вилікувати їх від захворювань, таких, як смертельна сонна хвороба, просвітити їх і відкрити їм очі на істини цього світу та світу потойбічного, завдяки чому їхні діти та онуки почнуть жити життям пристойним, справедливим і вільним.
«Я тоді нічого не розумів, бо не хотів розуміти», — думав він тепер. Чарлі накрив його всіма плащами, які знайшлися в домі. Попри це та попри спеку, що стояла надворі, консул, скулений і холодний, тремтів під своєю москітною сіткою, мов клаптик тонкого паперу. Але гірше, аніж бути добровільним сліпим, було для нього знайти пояснення тим його вчинкам, за які будь-який неупереджений спостерігач назвав би його брехуном. Бо в усіх селах, куди заходила експедиція 1884 року, після того, як були роздані намистинки та всілякі дрібнички, й після мудрованих розтлумачень за допомогою перекладачів (багато з яких не могли домогтися, щоб тубільці їх зрозуміли) Стенлі примушував вождів та чаклунів ставити свої позначки під договорами, написаними французькою мовою, в яких вони зобов’язувалися надавати допомогу, житло, харчування та бути провідниками для чиновників і службовців МАК у тій діяльності, яку вони здійснюватимуть для реалізації тих планів, що їх надихали. Вожді та чаклуни підписувалися хрестиками, паличками, плямами, малюнками, нічого не запитуючи й не знаючи, під чим вони підписуються, милуючись намистами, браслетами й прикрасами з кольорового скла, які їм дарували, й перехиляючи по склянці горілки, якою Стенлі пропонував їм відсвяткувати укладення договору.
«Вони не знають, що роблять, але ми знаємо, що це для їхнього добра, й це виправдовує обман», — думав юний Роджер Кейсмент. Хіба можна було зробити це якось інакше? Як надати легітимності майбутній колонізації у стосунках із людьми, які не розуміли жодного слова з тих «трактатів», у яких говорилося про їхнє майбутнє та про майбутнє їхніх нащадків? Було необхідно надати якоїсь законної форми діяльності, що її бельгійський монарх хотів здійснювати через переконання й діалог на відміну від тих, хто запроваджує свої плани в життя через кров і вогонь, через вторгнення, вбивства й грабунок. Чи не була така діяльність мирною й цивілізованою?
Через багато років — вісімнадцять їх минуло після експедиції, в якій він брав участь у 1884 році, — Роджер Кейсмент дійшов висновку, що герой його дитинства та юності був одним із найбезчесніших шахраїв, яких Захід будь-коли посилав на африканський материк. Та попри це, як і всі, хто служив під його командуванням, він не міг не визнавати його харизму, його привабливість, його магію, ту суміш зухвалості й холодного розрахунку, з якою авантюрист здійснював свої подвиги. Він мандрував Африкою, сіючи, з одного боку, спустошення й смерть — спалюючи й грабуючи села, розстрілюючи тубільців, змережуючи спини своїх носіїв батогами зі шкіри бегемота, які залишали тисячі рубців на тілах кольору ебенового дерева, — на всій географії африканського континенту, а з другого — відкриваючи дороги для торгівлі та євангелізацїї на величезних територіях, які кишіли хижаками, екзотичними тваринами та епідеміями, що спонукало європейців шанувати його як одного з титанів Гомерових легенд та біблійних історій.
— Чи ви ніколи не
