Сон кельта - Маріо Варгас Льоса
— І я, — не раз казав Роджер Кейсмент, ще перебуваючи в Африці, своєму другові Гербертові Ворду, — мірою того як починав усвідомлювати, що б означала Незалежна Держава Конго, — був одним із його працівників від самої першої миті.
Хоч і не зовсім, бо коли Роджер прибув до Африки, Стенлі вже протягом п’ятьох років відкривав караванний шлях, будівництво першої ділянки якого, від Віві до Ісанґвіли, на вісімдесят три кілометри вгору по річці Конго, де панували дрімучі вологі джунглі, змережані глибокими ущелинами, — а там, де гілля могутніх дерев затуляло сонце, росли дерева, поїдені червою, і тяглися смердючі болота, — було завершене 1880 року. Звідти й до Муянґи на відстані ста двадцятьох кілометрів річка Конго була судноплавною для досвідчених лоцманів, спроможних обминати водоверті, а коли починалися зливи й вода підіймалася, знаходити притулок на бродах та в печерах, щоб не налетіти на скелі, будучи підхопленими однією з бурхливих течій, які безперервно утворювалися та розпадалися. Коли Роджер почав працювати для Міжнародної асоціації Конго (МАК), яка починаючи з 1885 року перетворилася на Незалежну Державу Конго, Стенлі вже збудував, між Кіншасою і Додо, станцію, яку назвав Леопольдвіль. Був грудень 1881 року, за три роки до того, як Роджер прибув у джунглі, й чотири до легального утворення Незалежної Держави Конго. На той час це колоніальне володіння, найбільше в Африці, створене монархом, який ніколи не ступив ногою на його територію, було вже комерційною реальністю, до якої європейські комерсанти могли добутися через Атлантичний океан, долаючи перешкоду Нижнього Конго, непрохідного через бурхливі течії, круті зміни рівня води, покручені лабіринти водоспадів Лівінґстона, завдяки дорозі завдовжки майже в п’ятсот кілометрів, яку збудував Стенлі між Бомою та Віві і яка тяглася до Леопольдвіля та Пула. Коли Роджер прибув до Африки, зухвалі торговці, аванпости Леопольда Другого, почали проникати в глиб конголезької території й вивозити звідти перші вантажі слонової кістки, звіриних шкур і кошики з каучуком із регіону, де росло безліч дерев, які виділяли чорний сік, доступний для кожного, хто хотів зібрати його.
У свої перші роки перебування в Африці Роджер Кейсмент кілька разів подолав караванний шлях, угору по річці, від Боми та Віві до Леопольдвіля, а також униз по річці від Леопольдвіля до впадіння Конго в Атлантичний океан, де зелені й густі води розчинялися у воді солоній і де 1482 року каравела португальця Дієґо Као уперше проникла в глиб конголезької території. Роджер дослідив Нижнє Конго краще, аніж будь-який інший європеєць із тих, котрі жили в Бомі або Матаді, на тих двох осях, із яких бельгійська колонізація проникала в глиб континенту.
Усю решту свого життя Роджер жалкував — він сказав про це й тепер, у 1902 році, в самому розпалі нападу пропасниці, — що віддав перші вісім років свого життя в Африці, працюючи, як пішак на шаховій дошці, будівництву Незалежної Держави Конго, присвятивши цьому свій час, своє здоров’я, свої зусилля, свій ідеалізм і вірячй, що в такий спосіб він трудиться задля здійснення філантропічного задуму.
Іноді, шукаючи виправдань, він себе запитував: «Хіба міг я зрозуміти, що відбувається на цих двох із половиною мільйонах квадратних кілометрів, працюючи наглядачем або командиром групи в експедиції Стенлі в 1884 році та в експедиції північноамериканця Генрі Шелтона Сенфорда між 1886 і 1888 роками на станціях і факторіях, щойно побудованих на караванному шляху?» Він був тоді лише дрібною деталлю велетенського апарата, який тільки-но почав утворюватися, і ніхто, крім його лукавого творця та невеличкої групи його помічників, не знав, для якої мети він створюється.
А втім, у двох своїх розмовах із бельгійським королем, які відбулися 1900 року, коли Форін-Офіс призначило його консулом у Бомі, Роджер Кейсмент відчув глибоку недовіру до цього здоровенного чолов’яги, обвішаного орденами й медалями з довгою ретельно розчесаною бородою, грізним носом і очима пророка, який, знаючи, що він перебуває в Брюсселі в дорозі до Конго, запросив його на вечерю. Від розкішного інтер’єра того палацу з його м’якими килимами, кришталевими люстрами, схожими на павуків, дзеркалами в гравійованих рамах, східними статуетками в Роджера голова пішла обертом. Там було дванадцять запрошених, крім королеви Марії Енрікети та її дочки, принцеси Клементини і французького принца Віктора Наполеона. Монарх підтримував розмову до пізньої ночі. Він говорив як натхненний проповідник і коли описував жорстокість арабських комерсантів, які торгували рабами, що їх хапали на території Занзібару, в його суворому голосі лунали містичні ноти. Християнська Європа повинна покласти край цій торгівлі людською плоттю. Він висунув таку пропозицію, і вона стане внеском, який маленька Бельгія подарує цивілізації: вона визволить замучену людність аборигенів Африки від того жаху. Елегантні дами позіхали, принц Наполеон шепотів галантні компліменти на вухо своїй сусідці за столом, і ніхто не слухав музику оркестру, який виконував один із концертів Гайдна.
Наступного ранку Леопольд Другий покликав англійського консула, щоб вони могли поговорити віч-на-віч. Він прийняв його у своєму особистому кабінеті. Там було багато порцелянових дрібничок і статуеток із нефриту й слонової кості. Суверен пахнув одеколоном і мав нафарбовані нігті. Як і вчора, Роджер фактично не міг сказати ні слова. Король Бельгії говорив про своє донкіхотське завдання і про те, як нападають на нього газетярі та невдоволені політики. Звичайно, його підлеглі припускалися помилок і навіть ексцесів. Причина? Було нелегко найняти достойних і гідних людей, які погодилися б на ризик працювати в далекому Конго. Він просив консула повідомляти йому персонально, якщо він виявить непорядки на місці свого нового призначення. Король Бельгії справив на Роджера враження персонажа помпезного й самозакоханого.
Тепер, у 1902 році, через два роки після тієї зустрічі, про короля Бельгії також говорили, що цей монарх наділений розумом холодним і макіавеллівським. Незабаром по заснуванні Незалежної Держави Конго Леопольд Другий ухвалив 1886 року декрет, який оголошував як Domaine de la Couronne (Власністю Корони) двісті п’ятдесят тисяч квадратних кілометрів між річками Касаї й Рукі, що, як повідомили королю його дослідники — головним чином Стенлі, — були багаті на каучукові дерева. Ця територія залишилася поза будь-якими концесіями та приватними підприємствами, призначена для експлуатації
