Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Дівчата, привіт, — привіталася тренер, як тільки побачила нас.

Джейн Волкер і була тією доленосною зустріччю, яка перетворила нашу мрію на реальність.

— Привіт, — в один голос відгукнулися ми.

— У нас новий контракт, тож я й зібрала вас так рано. — Перервавшись і глянувши на Вікі, вона додала: — З днем ​​народження, люба. Вибач, що витягла у свято, але замовлення термінове.

Іменинниця лише відмахнулася, щиро усміхаючись. У цьому й була вся наша Вікі — мила, добра, віддана.

Кинувши сумки, ми почали перевдягатися. Будівля була старою, тому погано вентилювалася. У нашому випадку єдиним джерелом свіжого повітря були три вікна, жалюзі на яких завжди опущені, адже роздягальні-то немає.

— Цей день настав. Нарешті Quake матиме велику сцену, — вкрадливо промовила Джейн.

Наша ж четвірка на секунду завмерла, з нерозумінням дивлячись на неї. Отримавши належну увагу й попередньо витримавши театральну паузу, тренер із широкою усмішкою сказала:

— Дівчата, концерт проходитиме у «Голлівуд-боул».

— Ти жартуєш? — запитала я з недовірою.

— Ні! Ви будете на одній сцені з гуртом Twix.

Джейн завжди намагалася знаходити нам шикарні контракти з гідними гонорарами, але цього разу перевершила себе. Twix був молодим, але вже дуже популярним гуртом, причому за межами Каліфорнії теж.

Джессіка поряд фиркнула. Ну ось, ранкова «чарівність» повернулася.

— Все, звісно, добре, але поставити та вивчити десять номерів за три тижні — це просто кошмар. Знову тренування зранку до ночі та ніякого відпочинку. Та ми помремо від навантаження. Ми ж і так майже не живемо.

Хоч я і звернула до неї невдоволений погляд, сперечатися не стала. Як не крути, але Джесс мала рацію. Тож що? Звісно, чотири пари очей відразу витріщилися на Джейн.

— Дівчата, знаєте, які гроші на кону?

Про нове замовлення стало відомо лише вранці, тож ми, звичайно ж, нічого не знали. Тренер кивнула, ніби усвідомивши це, повернулася до своєї сумки, а після кількох секунд пошуків дістала звідти товстий контракт. Джейн підійшла до нас ближче і, розгорнувши на потрібній сторінці, тицьнула вказівним пальцем у поле, де значилася оплата.

— Нічого собі, — пробурмотіла Віки під ніс, а потім підійшла ближче до контракту.

У договорі було вказано шестизначну суму! Раніше ніхто так не оплачував нашу роботу.

— Та за такі гроші я вивчу постановки за тиждень! — вигукнула Моллі, штовхнувши Джесс у плече.

Не приховуючи радості, ми обступили тренера та міцно обійняли. Джейн була з нами вже три роки і весь вільний час приділяла роботі. А вільного часу було багато! Томас, її колишній чоловік, пішов від неї нібито через безпліддя. Він мріяв про трьох дітей і золотистого лабрадора ретрівера, а отримав самодостатню успішну жінку, яка навіть бажай того ж, просто не могла цього дати.

— Після концерту, можливо, вийде із відпочинком, але нічого не обіцяю.

За час співпраці з Джейн ми ніколи не брали відпустку. Усе намагалися підкорити вершину, хоча не зовсім розуміли, якою саме вона має бути. Але в той момент наче щось змінилося. Цей контракт справді став нашим проривом. Велика сцена, відомий гурт та трансляція на музичних каналах. Серце стискалося від радості. Тоді я була впевнена, що моє нове життя вже почалося, і воно обов'язково буде щасливим.

Перемістившись до поручнів біля єдиного дзеркальної стіни, ми з дівчатами стали в першу позицію. Час за переглядами кістяка наших майбутніх постановок летів швидко, а ось спроби повторити те саме за Джейн відкручували стрілки годинника назад. І коли до думки «в клуб увечері ні ногою» залишалося зовсім мало, тренер змилувався та закінчила пекельне тренування.

Попрощавшись з Джейн, ми відразу ж помчали до нашого старенького Ford Maverick зеленого кольору, що давно вигорів. Ще в перший рік самостійного життя ми продали «Порше» Джессіки, на якому й поїхали з рідного містечка, щоб оплачувати квартиру. Знову придбати колеса вдалося тільки коли почали співпрацювати з Джейн. Тоді ми заробляли не дуже багато, а перевозити костюми і весь інвентар усе ж таки було необхідно. І коли тренер запропонувала просто віддати свою другу машину, ми все рівно вирішили за неї заплатити, нехай і менше, ніж вона того коштувала.

Дорогою додому обговорювалася єдина тема: «Що одягти?»

— Розпусниці, сьогодні одягаємо найсексуальніші сукні, які ледве прикривають наші шикарні тіла, — Джессіка була у своєму репертуарі.

Під'їхавши до будинку, дівчата вискочили з машини і, сміючись, як божевільні, помчали збиратися. Я ж залишилася в салоні, що означало одне — мені заганяти машину в гараж.

Тільки переїхавши в Лос-Анджелес, ми винаймали маленьку квартирку у Веніс — не найкримінальніший район, але і спокійним назвати його не можна було. Тепер ми жили в невеликому двоповерховому будинку в Олд Бель-Ейр — престижному районі з «зірковим» статусом і дуже красивими пейзажами. І ні, ми його не купили! Нерухомість у Бель-Ейр усе ще була нам не по кишені.

Цей будинок колись купили Джейн із чоловіком. Тут вони планували звити своє гніздечко, тому він був дуже «сімейним». На першому поверсі розташовувалися велика вітальня та таких самих розмірів кухня. Вітальню, як, втім, і всі кімнати, свого часу повністю обставляла Джейн, а ми з моменту заселення нічого не змінювали. По центру на стіні висів телевізор, під ним стояв невеликий комод з акустичною системою, а навпроти у формі літери «П», розташовувалися три дивани бежевого кольору з журнальним столиком із червоного дерева перед ними. По обидва боки від телевізора висіли довгі полиці для книг із того ж таки червоного дерева. Праворуч від диванів були французькі вікна, які відкривали вид на проїжджу частину та маленьку клумбу біля будинку. Все у вітальні дихало свіжістю, а червоне дерево надавало особливість інтер'єру. І лише фіранки кольору бронзи, які повісила Джессіка, зовсім не вписувалися в дизайн кімнати.