Облога Белза - Костянтин Артемович Когтянц

«І це брехня. Тобто без якогось боярина-зрадника тут не обійшлося, але ти, пане Казимире, на шостий день, як не стало Юрія, штурмом захопив Львів. Не міг ти так швидко зібрати війська, не міг[29]. Знав ти, коли князя не стане».

Вислухавши в піввуха тираду про незаконність обрання Любарта (хіба він не був онуком одного короля та зятем другого?[30]) та про підступність порушення ним останнього договору (про те, що першим пунктом цього договору було звільнення полонених, а його, Семена, не звільнили, ніхто не згадав; як і про те, що Любарта взяли в полон під час перемир'я), князь дочекався, поки промова закінчиться, і спокійно заявив:

 — Усі ці слова  — не до мене. Я отримав Белзький уділ за пролиту кров, так само, як і Ваші милості жалують своїх вірних слуг, а надто родичів.

Хоча на обличчях не здригнувся жоден м'яз, ясно, що натяк зрозуміли, адже Людовиків батько  — Карл-Роберт, захопивши угорський трон, вирізав усю стародавню угорську аристократію, замінивши її новими людьми, у багатьох випадках  — своєю далекою ріднею з Неаполя та Франції. Князь Семен відверто попереджав оточення Казимира, що з ними може те ж саме статися.

 — Тому я,  — вів далі Семен Наримунтович,  — боронитиму Белз до останнього.

— Навряд чи цей останній день за горами. Усього п'ять сотень... із яких лише одна дружинники... а решта звичайна чернь.

Князя Семена немов громовицею вдарило. Вони самі з Дроздом до останньої хвилини не знали, скільки людей устигне сховатися за мурами, точніше, за валами Белза. Остання група вже під стрілами проскочила. Рівно п'ятсот чоловіків, неначе підгадали. Щоправда, кидати каміння й баби можуть, а як упаде каміння з висоти валу, то й найшляхетнішому лицареві... Семенові чомусь навернулося німецьке слово «капут».

Але дізнатися про чисельність засади[31] вони могли лише в один спосіб  — хтось зрадив. І якщо кажуть таке вголос, то його назад не відпустять.

«Боже, за що караєш?»

— Твоя милість даремно думає, що ми проти твого володіння Белзьким уділом,  — узяв бика за роги король.

«Ага, ти тільки піддайся, а потім буде тобі те, що було графам угорським, які піддалися Карлові. Наллють щось або стріла на полюванні не туди полетить».

— Що ж, вуйків у небожа може бути і троє.

— Але батько в сина  — один,  — усміхнувся Семенові, неначе чарівній жінці, угорський граф.

Семен подумки вилаявся. Зрозуміло, що його запасний план — кинути кістку між двох хортів (згоден, мовляв, я стати підручником[32], але чиїм?), не спрацює. Вони домовилися заздалегідь. На користь угорця.

— Церква каже, що батька хрещеного слід шанувати так само, як і рідного.

Князь пропонував службу на обидві сторони  — службу васала двом суверенам. Семен Наримунтович анітрохи не сумнівався, що така пропозиція буде відкинута.

— Якщо ти розумієш під рідним батьком нас, а під хрещеним — брата нашого Лайоша, то це можна обговорити.

Семенові навіть і прикидатися не довелося. Усе тіло залила хвиля болю. Слуга, що стояв позаду, підхопив за плечі  — інакше б упав князь. Проте від доторку рук слуги стало ще болючіше.

— Твоя милість, Твоя милість... — ім'я польського короля вийшло нерозбірливим, продовження якимось дитячим.  — Мені зле...

Обличчя танцювали перед очима, накладалися одне на одне, знову розходилися. У вухах дзвеніло.

 — То що ж робитимемо?

Дрозд проводив поглядом герольда, який тільки-но прокричав знизу (браму йому ніхто відчиняти не став) про те, що через тяжку хворобу ну ніяк не може Його милість князь Семен повернутись у Белз і що про нього піклуються найліпші у світі італійські лікарі, які навчалися в самому Салерно[33].

 — І далі вести переговори,  — відрізав воєвода, навіть не подивившись, хто з бояр запитав.

Усі вирішили, що Дрозд чекає на Любартове військо.

Про те, що допомоги не буде, знав лише він один, бо гінця відіслав від гріха подалі.

Князь Любарт Гедимінович, у хрещенні Дмитро, зітхнув. Усе було продумане, і як добре продумане. Ось тут, на заході Лучеська, де штурм найімовірніший, мав постати перший кам'яний мур, можливо, із новинкою  — підйомним мостом, якщо вдасться запросити майстрів. А за ним  — палац, теж кам'яний: по-перше, гідний князя великого, а по-друге  — якщо ворог усе ж проб'є пролом, тих, хто увірветься в нього, можна буде зустріти. Стрілами з вікон. У князя майнула безглузда думка, що, мабуть, недаремно в мові, яка стала для нього другою рідною, слово «зустріти» споріднене зі словом «стріла»  — «зу-стрі-ти». Багато охочих на цю землю.

Проти нас об'єдналися й Польща, і Угорщина, і Мазовецьке князівство, і князівства Сілезії, та й чи замирилися ми назавжди з Чехією  — невідомо[34]. І фактично Орден. З одного боку  — торгує з нами, до того ж майстрів на Заході ми можемо лише через Орден найняти, ніхто більше не пропускає, а з другого  — щойно вороги на нас, так Орден на Кейстута. А з усіх братів тільки Кейстут і допомагає!