💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

Читаємо онлайн "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
нижню частину тіла Гурєєва, бачив його складені на животі руки, його ноги. Дуже цікаво було спостерігати руки, які ні на хвилину не переставали рухатись. Гурєєв, звичайно, і не думав спати. Він явно нервував.

Безпалов судорожно, як це роблять люди, що сплять у незручній позі, пересунув ноги, притиснув їх до ніг Гурєєва. Той обережно відсунувся. Безпалов почав хропти.

Почало світати, коли до Москви лишалося годин зо дві дороги. Безпалов, охкаючи, став повертатися на бік, тіло його поповзло з лави, і він «прокинувся».

— Ох ти, мало не впав! — збентежено промимрив він і, огледівшись навкруги, сказав: — З юних літ не спав у таких умовах. Ну що ж, як кажуть, доброго ранку.

— Також і вам, — ледь посміхнувся Гурєєв.

Дедалі світлішало, і тепер Безпалов міг добре роздивитися свого сусіда. У нього було велике плоске обличчя, різко окреслені надбрівні дуги, під якими тьмяно поблискували очі непевного кольору: чи голубі, чи сірі. Від широких ніздрів до куточків рота прорізані глибокі зморшки, а підборіддя, наче в дівчини, кругле, з ледь помітною ямкою посередині. Безпалов подумав, що він має бути злий, у злобі впертий, але що великої волі у нього немає.

Поїзд зупинявся часто. До вагона заходили нові пасажири, тепер здебільшого цивільні. Гурєєв сидів, ледь повернувшись до вікна, але лівим своїм оком він стежив за кожним, хто заходив до вагона. До Москви було все ближче і ближче. Тільки що поїзд відійшов од станції Дорохово. «Якщо все буде добре, — прикинув Безпалов, — години через дві будемо в Москві».

Поїзд плентався повільно, і так само повільно за вікном пропливала сплюндрована війною земля. На фоні свіжої зелені ще контрастніше виділялися чорні згарища.

— Не поспішає наш поїзд, — сказав Безпалов.

Гурєєв поглянув на нього, ледь посміхаючись.

— Ви даремно квапитесь. У Москві, либонь, за вас знову візьметься патруль.

«А, любенький, хочеш з'ясувати, чи є перевірка документів у Москві?» — внутрішньо зловтішався Безпалов і сказав:

— У Москві це вам не десь на забутій богом станції, на випадок чого можна подзвонити в інститут. — Безпалов пробив паузу. — Та в Москві і немає поголовної перевірки.

— Цього не може бути! Москва… столиця… як же? — сказав Гурєєв і вичікувально дивився на Безпалова.

«Хочеш, любенький, щоб я тебе остаточно заспокоїв, а я цього не зроблю. Промовчу. Мучся…» Безпалов лише здвигнув головою, що могло означати: «Гаразд, поживемо — побачимо».

Гурєєв міг зійти з поїзда, не доїхавши до Москви. Це було передбачено. На кожній станції були люди, які його чекали.

Коли поїзд підійшов до Кунцева, Безпалов спитав:

— А ви до Москви чи далі?

— Поки що до Москви, а там… — Гурєєв посміхнувся. — А там, куди накажуть. Наш брат сам маршрутів не вибирає.

«Говориш ти до ладу, в думці зауважив Безпалов, — а тільки я твій маршрут знаю…»

Та ось поїзд повільно вповз під дах Білоруського вокзалу і зупинився. Гурєєв не поспішав, сидів, спостерігаючи штовханину біля дверей. Безпалов підвівся.

— До побачення, попутнику.

— Щасливо! — Гурєєв махнув йому рукою.

Безпалов зійшов на перон і відразу ж побачив лейтенанта Весеніна в його засмальцьованій ватянці. Вони обмінялися поглядами. Очі Безпалова сказали: «Він у цьому вагоні». Очі Весеніна відповіли: «Ясно». Тепер невидимим супутником Гурєєва стане Весенін. Безпалов повільно пішов вздовж поїзда до виходу. На площі його чекала машина.

— Швидко в управління! — наказав він шоферу. Підійшовши до дверей свого кабінету, Безпалов почув, що там без угаву дзвонить телефон. Перенишпорив у всіх кишенях. Як на гріх, не міг знайти ключа від дверей. Нарешті згадав, що поклав його до задньої кишені. А телефон усе дзвонив і дзвонив. Хай їм біс, цим англійським замкам, ніколи ключ правильно не вставиш! А телефон дзвонить.

Безпалов увірвався до кабінету і схопив телефонну трубку:

— Слухаю.

— Доповідає Весенін. Біда, товаришу капітан.

— Що трапилось?

— Його взяв комендантський патруль.

— Як це взяв?

— Він переходив вокзальну площу, і там його зупинив патруль. Вони посадили його в машину і повезли.

Новина була такою несподіваною, що Безпалов першої хвилини не знав, що й сказати. Потім він наказав Весеніну негайно їхати в управління.

Туди к бісу! Провести величезну роботу, залучити до неї стільки людей і не передбачити такого випадку! Мабуть, у нього була якась помилка в документах, і патруль це помітив. Безпалов ладен був зараз вилаяти тих, хто робив ці документи, і тих, хто був у цьому пильному патрулі.

Круто повернувшись, він ступнув до столу і подзвонив Старкову.

— Доповідає Безпалов. Тільки що, уже в Москві, людину, яка нас цікавить, узяв комендантський патруль.

— За що? — після паузи спокійно спитав Старков.

— Поки що невідомо. Його взяли, посадили в машину і повезли.

— Так… — Старков мовчав. Безпалов чув його дихання. — Весенін з ним не контактувався?

— Ні.

— Де він?

— Їде в управління.

— Негайно пошліть його до військової комендатури, нехай обережно з'ясує, в чому там справа. Якщо без нашого втручання все там для нашого об'єкта мине благополучно, продовжуйте операцію за планом. Якщо ж становище об'єкта ускладниться, треба втрутитися, щоб його випустили. Але знати про наше втручання може лише комендант. Ясно вам?

— Ясно.

— Дійте.

Через десять хвилин Весенін уже був у військовій комендатурі.

У дворі комендатури кілька офіцерів під наглядом молоденького капітана безперервно марширували і, порівнявшись з ним, віддавали честь. Це було для них покаранням і навчанням, щоб надалі

Відгуки про книгу "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: