"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

Кирилового батька розстріляли, а його самого вислали на десять років у табори. Там доля звела його з карними злочинцями. В 1937 році за амністією на честь двадцятиріччя Радянської влади він вийшов на волю разом з своїми новими друзями. Вони не розлучалися. Курсуючи між Москвою і Кримом, учиняли великі грабунки. Навесні 1939 року вони готували вбивство інкасаторів Сімферопольського банку, але їх вистежив і взяв карний розшук. Задумане ними вбивство не було здійснене, і це врятували Кирила Гурєєва від вищої міри. Він дістав вісім років і знову опинився в таборі, цього разу на півночі Карелії. Пізньої осені 1939 року він ще з трьома ув'язненими — карними злочинцями втік. Два місяці вони ховалися в лісах, жили у вовчих барлогах, їли, що траплялося. Почалася війна з білофіннами, і тоді вони вирішили перейти через фронт. Пощастило тільки Гурєєву… Навесні 1940 року абверу передала його маннергеймівська розвідка. Гурєєва повезли в Берлін. Кирило не приховував своїх карних злочинів, і там одразу зрозуміли, що він — цінна знахідка. Гурєєв почав робити швидку кар'єру німецького розвідника, спеціально підготовленого для проникнення в СРСР. У березні він здійснив успішний рейд у Радянський Союз, організував велику диверсію в Західній Україні і повернувся. А проте йти вгору по службовій драбині абверу йому не судилося. Після рейду до Радянського Союзу ним зацікавився сам Канаріс. Він розмовляв з ним не більше десяти хвилин і потім сказав про нього:

— Бракує розуму. А це небезпечно навіть при блискучій біографії. Рядовий виконавець, не більше. І придатний лише для диверсій.

Коли створювався «Сатурн», Гурєєва було включено в його штат за пропозицією Мюллера. Той мав намір використати його для якоїсь особливо великої і важливої диверсії, а поки що Гурєєв викладав обстановку в агентурній школі.

І ось його час настав. Він ішов через фронт з двома завданнями. Перше — менш важливе — доставити агентурній точці «Зілле» гроші, документи, фотокамеру і таємно перевірити роботу агентів. Вони діяли так успішно, що Мюллер усе частіше думав, чи не керує ними радянська контррозвідка. Якщо Гурєєв це встановить, він мусить ліквідувати агентів. Друге, головне завдання — велика диверсія в районі Кремля.

Про його відправку через фронт наша контррозвідка дізналася не тільки з радіограми, одержаної точкою «Зілле». Про це повідомив і Рудін. З яким завданням іде Гурєєв, Рудіну дізнатися не пощастило, але він повідомив про місце, де Гурєєв переходитиме через фронт, а знати це було дуже важливо.

За наказом Старкова негайно було зібрано дані про Гурєєва, і стало ясно, що цього небезпечного бандита не можна залишати без нагляду з першої ж хвилини, як тільки він перейде фронт. Народився план операції, названої «Зустріч і проводи». Найпростіше було зразу взяти Гурєєва. Складність операції в тому й полягала, що йому треба було дати хоча б дістатися до точки «Зілле». Могло виявитися, що він несе якісь нові інструкції агентам, без знання яких уся гра з «Сатурном» може провалитися. Одночасно його ні на хвилину не можна випускати з поля зору, не викликаючи при цьому у нього й тіні підозри, що за ним стежать. Усе це передбачав план «Зустріч і проводи». Тепер він уже діяв…

Минула перша година ночі. Гурєєв підвівся і тихо сказав: «Рушили з богом». Він підіймався положистим виходом з яру. Німецький офіцер, що супроводжував його до початку яру, запевняв, що тут у руській лінії фронту широке вікно, і послався при цьому на благополучний перехід саме тут трьох радянських солдатів, яких німці спеціально пропустили для перевірки. Але Гурєєв покладався головним чином на себе. Коли до виходу з яру залишалося метрів п'ятдесят, він обв'язав коліна ганчірками і поповз.

Вибравшись з яру, Гурєєв ледь підвівся, і його одразу ж побачив Кравченко.

Він торкнув Тихомирова за руку і автоматом показав праворуч.

Тихомиров одвів його автомат убік: мовляв, спокійно, сам бачу.

На фоні досвітнього неба ледь виднілася нерухома постать людини.

Гурєєв не квапився. Так, не ворушачись, він простояв дуже довго, цілих десять хвилин. З німецького боку почувся звук важких кулеметів. Вони били приблизно по середині переднього краю тихомнровського батальйону. Гурєєв знав: цей вогонь повинен одвернути від нього увагу росіян.

Знявши з спини речовий мішок — на випадок чого він його покине, — Гурєєв пригнувшись швидко побіг до чагарника, який чорнів удалині, туди, де були співробітники держбезпеки. Забігши в кущі, він передихнув і знову довго прислухався. Але жодного тривожного звуку не почув. З кущів він довго дивився на дорогу, що проходила поряд: ця дорога, він знав, вела до залізничної станції. На дорозі не було ніяких ознак життя. Він одв'язав ганчірки, мокрим листям вільшини витер забруднені руки, уважно оглянув себе і спокійною, неквапливою ходою вийшов на дорогу.

Через кілька хвилин із схованої в кущах машини в Москву полинула радіограма: «Перший пост закривається». І одразу ж із села Глушкове, кілометрів три на північ, виїхала порожня полуторка, за кермом якої сидів старший лейтенант держбезпеки Силін, що скидався на бувалого фронтового шофера. Невдовзі машина з путівця звернула на грейдерну дорогу, якою йшов до станції Гурєєв.

Порівнявшись з Гурєєвим, Силін загальмував і гукнув:

— Якщо до станції, сідай! Чи нема, бува, сірників?

Гурєєв підійшов до грузовика і мовчки простяг Силіну пачку сірників.

— І треба ж було виїхати без вогню, — хитав головою, закурюючи, Силін. — А в нашому ділі без курива не проживеш. Сідайте, старший лейтенант. Якщо на станцію, майже до місця довезу. — Силін широко відчинив дверцята кабіни. — Сідайте. Поспішаю.

Гурєєв сів поряд з Силіним, речовий мішок поклав собі в ноги.

— Нашому брату шоферу немає життя ні вдень ні вночі,— скаржився Силін. — Тільки пригрівся в артилеристів — «підйом», і все полетіло до дідька собачого. То вам на станцію?

— Багато будеш знати — постарієш, — усміхнувся Гурєєв і, коли Силін ображено замовк, добродушно додав: — На станцію, на станцію.

— До самої станції не можу. Мені звертати, не доїжджаючи.