"Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький

— У нього свої обов’язки, — сухо зауважив Шрагін і повторив своє запитання: — Де Бердниченко?

— Він тимчасово залишив місто. У нас два провали: вчора взяли наших підпільників Кулешова і Хоромського.

— Випадково?

— Кулешова наче випадково. Був у справі на вокзалі, а там — облава. А от Хоромського взяли дома. Бердниченко просив передати, що, на його думку, і вам своїх людей краще тимчасово вивести з міста.

— Куди?

— Орієнтир — село Смакіно, а там — учитель Павло Михайлович. Він зв’язаний з партизанами і переправить ваших людей куди треба.

— Що іще? — спитав Шрагін.

— Усе.

Шрагін підвівся.

— У вас зв’язок з Бердниченком є?

— Буде через місяць, не раніше.

— Тут замість нього ви?

— Так.

— Можливість друкувати листівки ще є?

— А яка рація — нікому складати текст!

— Зараз я напишу.

Шрагін сів до столу і написав текст листівки.

"Дорогі товариші! — писав він швидко і без поправок. — Боротьба нашого народу з заклятим ворогом стає дедалі запеклішою. Москва показала героїчний приклад, а за нею йде наш великий Ленінград, самовідданий Севастополь. В загальному строю боротьби стоїть і наше місто, що завдає ворогові своїх сміливих ударів.

Оголошений Гітлером бліцкріг провалився. Це викликало у ворогів звіриний страх і звірину лють. Охоплені жахом за свою шкуру, вони сподіваються кров’ю залити вогонь народної ненависті. Їх мета — залякати радянську людину, примусити її бути покірним рабом без батьківщини. Не вийде! Навіть перед лицем смерті радянські люди показують високий героїзм і відданість Батьківщині. Коли вішали двадцять заложників, на майдані пролунав дзвінкий голос одного з них: «Всіх не перевішаєте! Смерть окупантам!»"

Цей грізний голос чули гітлерівський генерал Штромм і його сатрапи, подібні до Релінка, що керували стратою. На їхніх обличчях був страх! Бійтеся, кати! Ми всіх вас знаємо на ім’я, і вам нікуди не сховатися від розплати!

Дорогі товариші! Відповімо на терор ще більшою ненавистю до ворога!.Наша справа справедлива! Ми переможемо!

Смерть німецьким окупантам!

Центр».

Шрагін передав Зворикіну листівку:

— На наступну явку прийдете?

— Якщо живий буду…

— До побачення.

— Поки що.

Коли Шрагін вийшов на вулицю, перед ним з темряви виник Григоренко.

— Ну й перехвилювався я тут! — сказав він. — Цей тип колесив біля квартири хвилин двадцять. Я вже вирішив пустити в хід фінку, щоб без шуму…

Григоренко зник у темряві…

Цієї ночі Шрагін не заснув ні на хвилину. Картина ввижалася йому похмура. Думку вивести товаришів з міста спочатку він категорично відкидав, вважаючи, що це всіх деморалізує. Ні, тепер як ніколи треба діяти сміливо, енергійно і відчутно для німців… Але єдине, що вони могли б тепер зробити, — це провести серію диверсій. А запаси вибухівки майже зовсім вичерпалися. Москва відхилила його пропозицію скинути вибухівку з літака, і він розумів, що справді скидати наосліп, без оперативного радіозв’язку неприпустимо. Правда, Москва повідомила, що спробує доставити вибухівку з моря, та коли це буде — невідомо. Треба ждати, принаймні поки закінчиться період весняних штормів. Значить, те єдине, що могла б тепер зробити група, поки що відпадає…

Думаючи про все це, Шрагін поступово схилявся до висновку, що пропозиція про тимчасове виведення групи з міста не позбавлена сенсу.

Ну добре, група тимчасово залишить місто, але хіба це знімає питання про одержання вибухівки? Шрагін чудово розумів, як важко Москві організувати доставку вибухівки сюди, в місто, і з повітря і з моря.

Думка про те, щоб послати кур’єра через лінію фронту, виникла і укріпилася не одразу. Спочатку вона здалася Шрагіну нереальною і навіть несерйозною. Але поступово його упевненість все зростала, а саме завдання здавалося дедалі більш здійсненним. Шрагін уже думав про те, кого з групи послати кур’єром. Перебравши всіх, він зупинився на Харченку. За це було багато що. Найкраще кур’єрові йти у напрямі на Київ, а Харченко уродженець тих місць, і недалеко від Києва живуть його батьки. У версію його походу можна включити вірогідний привід — він повертається до своєї сім’ї. А добираючись через лінію фронту назад, кур’єр повинен разом з вантажем вистрибнути з літака, а Харченко — єдиний у групі, хто займався в аероклубі парашутизмом. Нарешті, в нього приваблива зовнішність: добродушний, щирий хлопець. Похід буде важкий і небезпечний, а Харченко вже показав і свою залізну волю, і фізичну силу, і вміння діяти в складній обстановці. Вирішено — піде Харченко. А на цей час групу треба з міста вивести…

У генерала Штромма появилися регулярні обов’язки. Головне командування СС запропонувало йому щодня інформувати Берлін про роботу місцевої СД. Він був неабияк стурбований. Незадовго до цього номінального начальника місцевої СД доктора Шпана перевели в Київ, і на його місце нікого не призначили. Тепер СД очолював Релінк, який, між іншим, і за Шпана був там фігурою номер один.

Штромм думав, чи не закінчиться все тим, що начальником місцевої СД призначать його самого? Він цього не хотів. Працювати Штромм взагалі не любив. Крім того, він зовсім не був певен, що зможе працювати краще за Релінка, на якого тепер часто і гостро нападали з Берліна. Підставляти для ударів свою спину Штромм не збирався. Справді, безглуздо було зіпсувати кар’єру через те, що в цьому злощасному місті влаштувалася зграя диверсантів.

Обдумавши все це, генерал Штромм зайняв, як він