Якоб вирішує любити - Каталін Доріан Флореску

— Суши весла! — заволав корабельник, і відразу після цього течія знову вхопила їх в свої лещата.

Перед ними виринула та сама скеля, якої всі так боялися. Крізь туман видно було лише частину її, сіру нерівну стіну, так що годі було сказати, яка вона заввишки, а головне — завширшки. Корабель несло просто на неї, і неможливо було нічого вдіяти.

Більшість людей попадали на коліна й молилися. Мовчазна молитва, могло здатися, хоч вони кричали на все горло. Та рев перекривав їхні голоси. З усього розмаху вони налетіли на скелю, від цього корабель знов нахилився набік, і корабельник втратив самовладання. Він безладно жестикулював і скидав у воду все, що потрапляло під руку. Він волав: «Тонемо!», і цього разу голос його перекрив ріку, бо його почули всі.

З жахом дивилися вони на чоловіка, який ще зовсім недавно, здавалося, так добре знав, як обходитися з рікою, щоб уціліти, а тепер від страху зовсім втратив глузд. Своєю безголовістю він наражав на небезпеку всіх решта. Половина їхніх запасів, худоби й реманенту вже канула у воду. Ріка трохи вгамувалася, корабель човгнув об потужні стовбури, коли Фредериковий тесть заступив корабельникові дорогу. Він вхопив його за плечі, намагаючись заспокоїти, але той з такою силою його відштовхнув, що тесть втратив рівновагу і впав. Фредерик навіть не встиг його підхопити, як тесть випав за борт і шубовснув у воду.

Коли корабель нарешті минув небезпечне місце, і знову можна було встати, Фредерика годі вже було стримати. Він вирвався від жінки, що ридма ридала, і накинувся на корабельника. Він лупцював його, а чоловік навіть не пробував захищатися, аж поки кількоро міцних рук не вхопили його ззаду і відтягнули. «Старого цим не повернеш», — сказали йому. Він повернувся до своїх, і обидві жінки у відчаї піднесли на нього очі, ввіряючи своє життя в його руки. Він раптом усвідомив, що відтепер він єдиний, хто за них має дбати. І відчув це не як тягар, а навпаки — нарешті є хтось, кому він потрібний.

Корабельник так і сидів, обхопивши голову руками й жаліючи самого себе, нездатний вирішувати, що ж робити далі. І тоді Фредерик знову підвівся, відіпхнув його набік і наказав іншим чоловікам братися за весла. За півтора дня вони причалили під церквою Марії в Таферлі і вийшли, знемагаючи від страшенної втоми, на берег.

Непорушно лежали вони у траві і рушили до церкви щойно тоді, коли до них повернулися сили. Вони несли зі собою дрібні дари: вервечки, медальйони чи монетки, які хотіли принести Чудотворній і Милосердній, їй, що колись у прадавні часи оживила тут старий, хворий дуб. До якої тепер злітаються цілі сонми ангелів, як казали місцеві, коли бачили дивні світелка в лісі. Тільки Фредерик зі ще одним чоловіком залишилися на кораблі, пильнуючи, щоб корабельник не втік. А той тільки рвав на собі волосся і бубнів під ніс:

— Я стільки разів там пропливав, але такого не було ніколи.

Через два дні вони під Фредериковою орудою вже запливали в Дунайський канал, де їх провели у віденський річковий порт. Корабельник, що тим часом прийшов до тями, завимагав, щоб усі негайно зійшли на сушу. На причалі появився якийсь чоловік, що привітав корабельника з перебільшеною радістю.

— А я вже гадав, що тебе цього року не буде, — загукав йому з берега вишукано вбраний пан.

— А я вже тут як тут! — відказав корабельник, зістрибуючи на пристань.

— Твої пасажири виглядають якось не надто. Щось трапилося? — спитав незнайомець.

— Нічого особливого.

— Скільки цього разу хочеш за своє судно?

— Вистачить, як минулого, — відказав корабельник, міцно ляснувши по простягнутій назустріч долоні.

Фредерик, що саме клопотався поблизу, втрутився.

— Що це має означати? Я гадав, Ви довезете нас до місця призначення.

— Моє місце призначення тут. Я щойно продав свій корабель і тепер пішки вирушаю назад. Повернуся наступної весни.

Фредерик приступив до нього, але корабельник не злякався.

— Ви не можете так вчинити! Подивіться на цих людей, вони геть виснажені. Ви перед нами в боргу!

— Послухайте уважненько, — огризнувся корабельник. — То був нещасний випадок. Чого тому старому було треба? Чого він взагалі встав? Хіба я казав вставати? Ні, не казав. А тепер забирайтеся звідси!

Фредерик приступив ще на крок. Того разу він повалив корабельника з ніг і збирався зробити це знову, але той тепер був сповнений рішучости не поступатися. До того ж втрутився торговець.

— Що там між вами зайшло — не моя справа. То продаєш мені корабель, чи ні?

— А гроші в тебе при собі? — спитав корабельник.

— Ясна річ.

— Ну, тоді забирай.