Сестра Керри - Теодор Драйзер
їдучи до себе, він залишив газети на вікні у вітальні, щоб вони не попали на очі Керрі.
— Ну, як ви себе почуваєте? — звернувся він до Керрі, що дивилась у вікно свого номера.
— О, дуже добре, — відповіла вона.
Він підійшов до неї і тільки зібрався щось сказати, як хтось постукав у двері.
— Мабуть, це принесли накуплене, — сказала Керрі.
Герствуд відчинив двері і побачив того самого суб’єкта, що збудив у нього таку підозру.
— Ви містер Герствуд, так? — спитав той, напускаючи на себе упевнений і проникливий вигляд.
— Так, — відповів Герствуд спокійно.
Він так добре знав людей цього типу, що до нього навіть почасти вернулось його колишнє самовладання. У нього в барі таких людей не дуже шановано. Він вийшов у коридор і причинив за собою двері.
— Ви, певне, розумієте, для чого я тут? — спитав ірландець таємниче.
— Здогадуюсь, — тихо відповів Герствуд.
— Ну і що ж, ви ще маєте надію привласнити гроші?
— Це моя справа, — відповів Герствуд похмуро.
— У вас нічого не вийде, розумієте? — заговорив детектив, спокійно дивлячись на нього.
— Послухайте, — владно промовив Герствуд, — ви нічогісінько не знаєте про все це діло, і я не збираюсь вам давати пояснення. І питатися, що мені робити, теж ні в кого не збираюсь. Отож прошу вибачити!
— Ну, ви даремно так розмовляєте, — сказав той. — Ви в руках поліції. Якщо ми захочемо, то можемо завдати вам великої мороки. Ви записалися тут під чужим ім’ям, і з вами зовсім не ваша дружина. Але газети ще не знають, що ви тут, і тому я б вам радив бути розважливіший!.
— Що ви хочете знати? — спитав Герствуд.
— Ви відішлете гроші назад чи ні?
Герствуд помовчав, спустивши очі на підлогу.
— Я вам нічого не збираюсь пояснювати, — сказав він нарешті.— І не допитуйтесь. Я не дурень, можете повірити! Мені чудово відомо, що ви можете зробити і чого не можете. Ви здатні, звичайно, завдати мені багато мороки, якщо захочете, це я добре розумію, але грошей ви цим не повернете. Я вже надумав, що мені робити, і написав про це Фіцджералдові і Моєві. Більше я нічого не маю вам сказати. Чекайте тепер звістки від них.
Говорячи, Герствуд весь час відходив від дверей углиб коридора, щоб Керрі не могла почути розмови. Так вони досягли кінця коридора і опинились біля входу до спільної вітальні.
— То ви не хочете віддати гроші? — промовив детектив.
Ці слова роздратували Герствуда. Кров гарячою хвилею ударила йому в голову, вихором понеслися думки. Він же не злодій! Йому не треба цих грошей. Якби тільки він міг пояснити все Фіцджералдові і Моєві, можливо, все скінчилося б добре.
— Слухайте, — сказав він, — ця розмова зовсім ні до чого. Я визнаю ваші права, але волію мати діло з людьми, більше обізнаними з цією історією.
— Гаразд, але з Канади вам не вибратися з грішми, — заявив ірландець.
— Я й не збираюсь виїжджати з Канади, — відповів Герствуд. — Коли ж із цією справою буде покінчено, ніхто й не стане мене затримувати.
Він повернув назад, а детектив пильно дивився йому вслід. Це було просто нестерпно. Але він ішов далі, в свій номер.
— Хто це? — спитала Керрі.
— Один мій знайомий з Чікаго.
Розмова з детективом, та ще після всього пережитого за останній тиждень, так приголомшила Герствуда, що він зовсім занепав духом. Найбільше уражало його те, що його переслідують як злодія. Він почав розуміти несправедливість суспільства, яке бачить тільки один бік, часто лише одну подробицю довгої трагедії. Усі газети відзначили тільки одне: що він привласнив чужі гроші. Як, чому — це нікого не цікавило. Ніхто ж не знав, які ускладнення в його житті призвели до цього. Його обвинувачували не розуміючи.
Того ж дня, сидячи в номері з Керрі, він вирішив одісла-ти гроші назад. Він напише Фіцджералдові і Моєві, пояснить їм, як усе сталось, а потім одішле гроші з посланцем. Може, вони простять його. Може, навіть запропонують вернутись. Таким чином, він виправдає свою брехню детективові, ніби він писав Фіцджералдові і Моєві. А тоді він залишить це місто.
Цілу годину міркував він над цим наче зовсім вдалим виходом із халепи. Він хотів написати їм також про свої стосунки з дружиною, але не міг зважитись. Врешті він написав тільки, що, бувши під чаркою після випивки з друзями, він побачив незамкнений сейф, вийняв з нього гроші і в цей час дверцята випадково замкнулися. Він дуже шкодує за всім, що сталось. Йому дуже прикро, що він завдав їм стільки клопоту. Він постарається по змозі виправити заподіяне і поверне їм гроші, принаймні, більшу частину. Решту ж він виплатить при першій нагоді. Чи немає якоїсь можливості для нього повернутись на службу? На це останнє він тільки натякнув.
Самий зміст листа свідчив про те, який збентежений був його розум. Він ніби забув про те, як нестерпно почував би себе на давньому місці, навіть якби його й прийнято назад. І забув, що відтяв себе від усього свого минулого, немов мечем, і що якби він зміг в якийсь спосіб з’єднатися з цим минулим, на місці розтину назавжди залишився б шрам. Він узагалі раз у раз про щось забував — то про дружину, то про Керрі, то про те, що в нього немає грошей, то про становище, в якому опинився, то ще про щось, одно слово, він неспроможний був тверезо міркувати. Однак він усе ж послав листа і вирішив почекати з відісланням грошей до одержання відповіді.
А тим часом, опинившися тут з Керрі, він постарається хоч потішитись тим скільки змога.
Опівдні виглянуло сонце, і його проміння золотою повінню затопило розчинені вікна їхньої кімнати. Зацвірінькали горобці, в повітрі залунали сміх і пісні. Герствуд
