Під Савур-могилою - Андрій Хімко
Дізнавшись про це від розвідників та вивідавши, що чигиринський полковник Дорошенко чомусь опинився в Гайвороні, Сірко наказав байдарникам чекати його на Росі, уникаючи бою, а сам пішов на зустріч із Дорошенком. Дорошенко пообіцяв бути січовикам спільником проти Тетері й Чернецького, пильнуючи степ від орди, і Сірко різко повернув своїх похідців на Побузьку Торговицю, пославши в Ставище загін із завданням спалити маєток Чернецького дотла.
Оцим і почалися злагоджені дії височанівців, васюринців та слобідських козаків, що отаборилися під Уманню із Сірком та з байдачником Сацьком Туровцем на Росі. Передався Сіркові під впливом Дорошенка й уманський полковник Ханенко.
Як Сірко й здогадувався, гетьман Чернецький, почувши про спалення його маєтку, понісся на Ставище, де його зустріли попереджені Сірком Височан і Варениця з повстанцями, а Тетеря із двадцятитнсячною ордою пішов в Уманщину. І хоч Чернецький та Тетеря спалили дотла Уманщину, їм довелося відступити, бо «кожна хата-хижа стріляла в них, а орду арканила по путі»!..
Окопавшись у Побузькій Торговиці, Сірко тільки коригував дії січовиків і повстанців, а діяли на чолі «літучих заложців» Семен Височан, Васюра Варениця, Адам Сулимко, Іван Стягайло та на воді — Сацько Туровець. Сіркові допомагали неучастю чигиринський полковник Петро Дорошенко, уманський — Михай Ханенко і сотні містечкових та сільських сотників Уманщини, Брацлавщини та Вінниччини. Успішно шарпав Чернецького разом з повстанцями і полк слобожан на чолі з Романом Федяєнком.
Як би там не було, а і для учасників та неучасників повстання, як і для ляхів, ординців та московських воєвод, Тетеря вже не був гетьманом, як рівно і Брюх, а ось одного замість них обох, справжнього, також не було. Ним би міг бути Сірко, але він навіть кошовим не хотів бути. Це спутувало круля, хана, царя і навіть султана. Якщо царат мріяв поки що про закріплення під своїм наглядом тільки Лівобіччя, то решта високих дворів турбувалися про одного гетьмана для всієї України: хан спинився на ведмедівському сотникові Степанові Опарі, султан — на Дорошенкові чи Ханенкові, і тільки круль, шкодуючи за Виґовським, тримав у запасі Юрія Хмеля і Петра Забілу, генерального суддю Тетері.
І хто зна, як би було в подальшому, коли б на Сірка не впало особисте горе як сніг на голову. Прийшла звістка, що його другий брат-зведенець Нестор Прихідько забитий у бою. Він прибув в Уманщину неждано-негадано із ополченцями з Великого Лугу та січовиками і побажав воювати з ордою та ляхами під зверхністю Васюри Варениці, хоч був кволим і немічним, навіть харкав кров'ю. Ляські жовніри, щоб помститися Сіркові, відрубали Несторові голову, наткнули її на захоплений запорозький стяг і послужливо принесли обраділому Чернецькому. Сіркові стало відомо, що навели жовнірів на брата тетерівці, тепер перебиті так, що вже не становили жодної небезпеки.
«Повстання, заворухи і навіть ребелії хлопства при помочі Січі і осібно анцихриста Сірка,— писав молільно гетьман Тетеря Янові-Казимирові,— ростуть повсюди як гриби по дощу і ширяться повшехно неймовірною пошестю. Надія в нас одна тепер — на принца Селім-Гірея, який, вірю, приборкає край, без нього нам немає ради!» Тетеря написав і своєму приятелеві Пражмовському: «Ніколи ще Україна не горіла таким жахним бунтом, як тепер палає. А роздмухують ту пожежу з сіромою над моєю головою осібно анцихристо-подібний Іван Сірко та його послушенці-вивідці, яких він розвів у краї, як того маку-сіянцю на городі!» І знову ж крулеві в скарзі: «Опір ребелітантів, Ваша ясна величність, до загибелі посилився. Життя нікому із нас не стало в цьому пеклі земному. А ще хан мені пропонує порвати з Вами всі трактати і піддатися йому, грозячи відібрати життя, коли відмовлюся. Його довірений посланець, Дедаш-ага, паплюжить Вас у словах, як цундрія-обірванця, і каже, що ляхи і в Чигирині водять меня мов на аркані».
До Сірка в Побужжя дійшов зміст цих листів Тетері, і він не дав хука-промаху, сповістивши круля, а той, у свою чергу, як Сірко й сподівався, послав протест ханові, давши, правда, свою згоду Орді на вільне ясирування, згідно з домовою Чернецького, правда, з умовою, що Орда буде допомагати ляхам і в подальшому.
В цей час та з цього приводу воєвода Кикін, втішливо стверджуючи про ситуацію в Україні, запевняв царя Олексія: «Робимо все можливе для ребелій-бунтів і проти католикосів, і проти самозваного „вора“ Тетері, а зиск нам і те, що пан Чернецький віддав у платню аґарянам черкасів, і попелища їхніх халуп тепер дотлівають мертвими згарищами. В помочі нам і православні людишки, єдиновірці наші і Вашого царського величества піддані вскорі».
Сірко після вагання направив усі повстанські й січові сили на Корсунь, але Чернецький, зачувши про його наближення, вночі спішно відступив до Брацлава, і Сірко, зайнявши Корсунь, пішов знову на Торговицю, де отаборився «на перепочин і передислокування», зробивши Січ господинею всього Правобіччя.
Дізнавшись про це, князь Трубецькой в погоді з царем наполіг, щоб гетьман Брюх пішов у поміч Сіркові, але той зупинився в Каневі, попереджений Височаном про можливе братовбивство.
Із січовиками та повстанцями Сірко витримав натиск орди на Чечельник і Торговицю, хоч він був нежданим та осатанілим. Не прямим боєм, а зусебічними шарпаннями, буранними наскоками, перевдягненнями, чутками-турусами він змусив Селім-калгу врешті тікати в степ.
Зразу по відході орди Сірко із Височаном, Вареницею, Сулимкою, Стягайлом та Сацьком цілою армадою напали на головну квартиру польного гетьмана, і Васюрі Варениці вдалося на герці в Соколівці забити Чернецького, а Яблуновського із рештками війська відігнати геть. Але вже за місяць Яблуновський, тепер польний гетьман, разом із Тетерею повернулися в Корсунь і Чигирин, скаравши під Пальником Васюру Вареницю, а ще раніше — Адама Сулимку.
