Зіграємо в сім'ю, сестричко? - Соломія Даймонд
*Мія
Я прокинулася від того, що Лакі почав нявкотіти. Швидко протерши очі, я піднялася з ліжка й попрямувала на звуки, що видавав кіт. Моя шкіра одразу поморщилася від холодного повітря, тому я сильніше закуталася в теплий махровий халат. Кошеня продовжувало шкребти лапою вхідні двері. Я тихо відкрила їх і воно вибігло в коридор.
У мене зовсім не було сил, щоб наздогнати улюбленця, тому я повернулася у ліжко. Було бажання заснути й забути все, як страшний сон, проте, я знала, що це не можливо. На жаль, мені знову прийшлося переживати це жахіття. Моє серце знову розбили, моєю любов’ю знову знехтували, але більше такого не повториться. Алекс був останнім, хто зміг знову поставити мене на коліна. Більше я не надам комусь такої можливості.
— Як ти, крихітко? — Мама зайшла в кімнату й присіла на край ліжка. Я картала себе за те, що через мене вона вчора перехвилювалася.
— Вже краще. — Я підвелася на ліктях і спробувала видавити з себе усмішку. Думаю, що вийшло в мене це доволі погано.
— Час лікує рани. Згодом тобі стане краще. — Мама поставила на тумбочку тацу з запашним какао та свіжоспеченим американським печивом. — Надіюсь, що це хоч трішки підніме тобі настрій. — Я схвально кивнула й обійняла рідну.
— Яка зараз година? — поцікавилася я, беручи до рук смаколик. Мені прийшлося сильно подмухати на нього, бо печиво виявилося гарячим.
— Обережніше, а то залишаться опіки… Зараз 6:34. Ще зовсім рано, Міє.
— Ні, матусю. Не рано. О 10 годині в мене літак. Я вже забронювала квитки, — призналася я.
Вночі я зовсім не могла заснути й вирішила якомога швидше поїхати звідси. Мені потрібно забути Алекса, навчитися жити без нього. Чорт забирай, мені потрібно знову встати на ноги. У горлі з’явився неприємний кім, але я стримувалася при мамі. Не потрібно, щоб вона хвилювалася ще більше.
— Доню, може ти ще трохи залишися? Алекс… Він… — Мама ще вчора дала мені зрозуміти, що не вірить в жодне слово з того інтерв’ю, проте, я не хочу, щоб вона придумувала виправдання ганебному вчинку Алекса.
— Матусю, будь ласка, давай не будемо про це. Я вже все для себе вирішила. Мене більше не цікавить життя Алекса. — Я нахабно брехала мамі у вічі. Протягом цих декількох годин я декілька разів хотіла піти до нього й закутатись в його теплі обійми, але моя гордість не дозволила мені це зробити. Він заплатить за те, що зробив мені боляче.
— Вчора ти розбила не лише його останній спогад про маму, а і його серце, Міє. Йому також складно та боляче. — Мама продовжувала наполягати на своєму, але мене це почало дратувати.
— А він розбив мене вщент! Він порушив обіцянки, які дав мені. Підлий зрадник та брехун!
— Тихіше, Міє, ти розбудиш батька. — Мама приклала палець мені до вуст.
— Вибач, — прошепотіла я, винувато опускаючи очі. Виплеск моїх емоцій та гніву не принесе користі ні мені, ні людям, які мене оточують.
— Вчора я говорила з ним. Є ще дещо, що ти повинна знати. Знаю, що тобі буде боляче, але краще гірка правда, ніж солодка брехня. — Мама знервовано перевела погляд в бік і потерла спітнілі долоні.
— Що ще трапилося? — Я настільки розбита, що будь-яка негативна новина вже буде мізером для мене. Хіба може бути гірше?
— Ася вагітна від Алекса. — Я таки помилилась. Зараз мені стало набагато гірше.
— Зрадник! — закричала я, піднімаючись на рівні ноги.
— Міє, спокійно.
Мама намагалася зупинити мене, але їй це не вдалося. Я швидко забігла в кімнату Алекса й зачинила за собою двері на ключ.
— Міє, відчини двері. Прошу, — промовила мама, стукаючи.
— Будь ласка, залиш нас!
Алекс тим часом підвівся з ліжка й попрямував в мій бік. Я зупинила його, простягаючи руку між нами. Сльози знову повільно скочувалися по моїх щоках.
— Навіщо ти так вчиняв зі мною, Алексе? Я справді не розумію. У тебе буде дитина… Як ти будеш дивитись їй у вічі після того, що ти зробив? Весело було розважатися з двома одночасно? Чорт забирай, але якщо Ася сказала правду й тобі було так погано зі мною, то чому ти просто не сказав мені про це? — Я підійшла ближче й вліпила йому ляпаса.
— Міє, я не зраджував тебе. — Вилиці за його обличчі напружилися. На мить я замилувалася його оголеним тілом, але швидко потрусила головою й прийшла до тями.
— Звісно! Асю, мабуть, вітром надуло. Чи може ця дитина з неба впала? — Чому навіть зараз він продовжує брехати мені у вічі. Невже Алекс, якого я так сильно кохала, був лише плодом моєї фантазії? Куди подівся той добрий та чуйний хлопець?
— Вона завагітніла ще до вашого переїзду в Нью-Йорк.
— Але чому тоді ти стільки часу мовчав про те, що вона вагітна? — Він спробував підійти, але я схопила лампу зі столика й почала погрожувати йому. — Не наближайся до мене.
— Я не знав. Вона сказала мені про це лише вчора.
— Я не вірю тобі. — Лампа випала з моїх рук й уламки вкрили килим.
— А я не прошу тебе вірити мені, Міє. Так, я винен у тому, що Ася вагітна. Мені слід бути обачнішим, але минулого вже не змінити. Проте, моєї провини у тому, що ти не довіряєш мені, немає. До вчорашнього дня я не давав тобі жодного приводу, щоб сумніватися в моїх вчинках чи словах. Я завжди любив, підтримував та оберігав тебе. Проте, цього виявилося замало. Ти одразу повірила в ту брехню, навіть не вислухавши мене. Ти сама все зруйнувала, а не я, тому перестань нарешті висловлювати мені свої претензії, — холодним тоном промовив Алекс.
— Гаразд. Більше ти ніколи не побачиш мене. Я зникну з твого життя назавжди, Алексе. Проте, пройдуть роки й ти зрозумієш, що зробив велику помилку. Надіюсь, що твоя дитина не буде таким з самозакоханим егоїстом, як і ти, — з болем у серці промовила я. — Шкода, що я раніше не зрозуміла яким ти був насправді. Зараз би не було так боляче.
— І мені шкода. Я думав, що у моєму житті ти найближча та найрідніша людина, а ти виявилася незнайомкою.
— Знайомі незнайомці, які так і не змогли зцілити один одного, — прошепотіла я на кінець. — Бувай, Алексе.
