Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

ЕРІКА

— Досить пити, час грати, — оголосив Сем, підводячись.

За ним слідом піднялася Моллі і, відкривши долоні, на яких лежали чотири паперові згортки, сказала:

— Дівчата, ми перші ділимося на команди. Тут два шматочки з номером один і стільки ж із номером два. Це для того, щоб у кожній команді була рівна кількість дівчат і хлопців. Підходьте та тягніть.

Найближче стояла Джесс, тому була першою.

— У мене один, — сказала вона, розгорнувши листок.

— Два, — озвалася Вікі, розгорнувши свій згорток.

Я підійшла до Моллі і, подивившись номер, оголосила:

— Теж один.

Джессі мені всміхнулася і стала поряд. Останній листок був із номером два, отже, Моллі потрапила в команду з Вікі.

— Тепер ви, система така ж сама, — сказав Сем, звертаючись до своїх друзів.

На відміну від нас, вони пішли всі разом і потягли згортки майже одночасно. Подивившись свої номерки, хлопці розсміялися, а потім Джон помінявся листочком із Джеймсом, а Джейкоб — із Семом.

— Все, як ти замовляла, — з посмішкою пробасив Джеймс, дивлячись на Джессіку.

— Визнай, ти просто боїшся грати проти мене, — підколола вона у відповідь.

— Леді, ви в нашій команді, — сказав Сем, звертаючись до Моллі та Вікі.

Після поділу Моллі роздала всім листи та олівці, наказавши скласти списки по тридцять слів. Команда наших суперників трохи сперечалася, бо Моллі із Семом обоє хотіли керувати, а першістю не поступалися. Їхня «інтелектуальна» суперечка розвеселила не лише Вікі з Джоном, а й інших.

Наша ж команда, на диво, була злагодженою — усі по черзі пропонували слова, а Джейк їх записував. Завдяки цьому ми впоралися швидше, і в Джеймса навіть залишився час, щоб пожартувати над Джессікою.

Коли суперники були готові, Сем вийшов уперед і спитав:

— На що граємо?

— На бажання, — з викликом відповів Джеймс.

Ну от знову. Чому не можна просто пограти? Хлопці такі хлопці!

— На яке бажання? Можна, точніше? — поцікавилася Моллі, ставши поруч із Семом.

— Команда переможців придумає якесь завдання команді переможених, щоб брали участь усі. Усе просто, — відповів Джейкоб, схрестивши руки на грудях, зовсім недоречно привертаючи мою увагу до міцних біцепсів.

— А ми не можемо просто пограти? — заперечила Вікі.

— Просто — нецікаво, — відразу ж відрізала Джессіка. — Не хвилюйся, Ві, я придумаю щось особливе для тебе, — додала вона, зиркнувши на Джона.

Вікі, звісно ж, почервоніла, через що мені стало її шкода, тому я злегка штовхнула Джессіку в плече.

— Я не сумніваюся в тобі, Джессі, — озвалася Моллі й показала подрузі язика.

— Джессі?! — вигукнув Джеймс. — Все, тепер я тебе так називатиму.

— До мене так звертаються тільки близькі, а ми з тобою мало знайомі, — не повертаючись до хлопця, говорила Джессіка. — І взагалі, ти на це не заслужив.

— Я бачив, як ти танцюєш, — заперечив він, нахиляючись і заглядаючи їй в обличчя, — точніше, ти танцювала для мене, так що, вважай, уже заслужив, — закінчивши, Джеймс пирснув зі сміху, що тільки розізлило подругу.

— Яка команда починає першою? — запитав Сем, закінчуючи порожні теревені.

— Ми, — відповів Джейкоб, чому учасники нашої команди одразу уставилися на нього.

Він виглядав спокійним і, як мені здавалося, був дуже рішуче налаштований.

Помітивши мій здивований погляд, Джейк підійшов ближче, щоб порозумітися.

— Якщо запропоную почати їм, то Моллі та Сем наведуть багато аргументів, чому вони мають бути другим. Джеймс і Джесс, — він махнув рукою в бік друзів, що стояли поруч із нами, — почнуть їм заперечувати й у результаті суперечка затягнеться мінімум на десять хвилин. Потім Сем запропонує компроміс — розіграти на листочках, соломинках або ще на чомусь. Коротше, це все буде довго й утомливо, розумієш?

Закінчивши, Джейкоб чарівно усміхнувся й легенько торкнувся кінчика мого носа вказівним пальцем. Цей жест здався мені дуже милим і, усміхнувшись у відповідь, я кивнула.

Буває, розповідаєш комусь щось у шумній компанії, а твій співрозмовник нічого не чує. Ти вирішуєш повторити, але голосніше, а в цей момент галаслива компанія, як на зло, затихає. І що? Правильно, ти кричиш як ідіот. Ось майже те саме сталося зі мною і Джейком. Тільки замість криків був надто нехарактерний для малознайомих людей дотик. У подиві всі уставилися на нас. Певна річ, їм було незрозуміло, звідки така ніжність між хлопцем і дівчиною, які бачили один одного вдруге. Як відреагувала я? Як завжди — покрилася рум'янцем!

«Потрібно все розповісти подругам!» — вкотре пронеслося в моїй голові.

— То ми граємо чи як? — досить голосно спитав Джейкоб, забираючи всю увагу на себе.

— Так, тільки цього разу слова пояснюємо відразу, без підготовки, — сказала Моллі, поглядаючи на мене з відвертою цікавістю. Цей погляд означав, що зараз вона відстане, але пізніше обов'язково зробить усе, щоб я порозумілася.