Війна з саламандрами. Мати. Оповідання - Карел Чапек
Мати. Що з тобою, Корнелю?
Корнель. Нічого, матусю. Не бійся, я… зостануся з тобою… і Тоні. Бо як у місті колотнеча, всякий непотріб може налетіти… Не бійся нічого, матусю. Я буду вдома. (Йде до стояка з рушницями).
Мати. Що ти там шукаєш,?
Корнель. Татів карабін, той, що він мав у Африці. Його вже треба почистити. (Бере рушницю зі стояка).
Мати. Та я ж на них щодня витираю порох.
Корнель. Ти не розумієш, матусю. Рушниці мало цього. З неї часом треба й вистрелити. (Кладе матері руку на плече). Не турбуйся, мамо. Все буде гаразд, ось побачиш.
Мати. І Петр вернеться?
Корнель. Вернеться, матусю, вернеться.
Виходить з рушницею. Присмерк густішає.
Мати (дивиться йому вслід). Я знаю, ти не скажеш мені правди, Корнелю. (Ходить по кімнаті й поправляв то се, то те).
Вдалині кілька пострілів.
Боже, що ж буде з Петром! (Сідає в крісло і складає руки, як до молитви) Господи Ісусе Христе, вбережи мого Петра, Матір божа милосердна, змилуйся наді мною і вбережи моїх дітей. Ісусе Христе, верни мені мого Петра. Пресвята діво Маріє, моли бога за моїх дітей. Ісусе, спасителю наш, змилуйся над моїми дітьми.
Петр нечутно з’являється в дверях; на ньому самі штани й розстебнута сорочка.
В кімнаті майже темно.
Петр. Здрастуй, мамо.
Мати (схоплюється). Петре! Тебе вже випустили?
Петр. Де там! Але я вже не маю з ними ніякого діла, матусю.
Мати (підходить до нього). Я так боялася за тебе… Іди сюди, синку!
Петр (ухиляється). Ні, ні, мамо. Сиди, прошу тебе!
Мати (простягає до нього руки). Що з тобою, синочку? Де твій піджак?
Петр (ухиляється). Там. Там. Вони, мабуть, пришлють його тобі, мамо. Піджак і все. Вони ж так педантично порядні!
Мати. Хто?
Петр. Та вони. Білі. Не треба світити, матусю. Мені страшенно шкода, але я мушу щось тобі сказати. Тому я й прийшов до тебе. Мабуть, краще буде, коли я сам тобі скажу.
Мати. Петре, що сталося? (Тягнеться до нього руками). Іди сюди!
Петр (ухиляється). Не сердься на мене, я справді не винен, мамо. І Корнель теж не винен.
Мати. В чому?
Петр. Господи, матусю, яка ти недогадлива! Адже цього слід було сподіватись. І Корнель знав, що так буде. Ну, а тепер уже по всьому…
Мати (з дедалі більшим жахом). Як це по всьому, Петричку?
Петр. Це вже давнє діло, мамо. Вже більш як півгодини минуло відтоді.
Мати. Відколи?
Петр. Ну, як мене розстріляли, матусю!
Мати. Петре! (Хитається й безвладно падає на підлогу).
Петр. Ой, мамо! Боже, що це я… Йдіть хтось поможіть! Ондро!
З темряви вибігає Ондра в білому халаті.
Ондра. Що тут таке?
Петр. Та ось глянь, мама…
Ондра (стає коло неї навколішки і намацує пульс).
Дай-но, матусю…
З темрява виходить Батько в офіцерському мундирі.
Батько. Що з нею?
Петр. Хтозна, раптом упала…
Батько. Чого ж ти так необережно! (Стає навколішки біля матері). Рідненька, що з тобою?
З темрява з’являється Їржі в пілотському комбінезоні.
Їржі. Здоров, Петре. Матусі погано? (Засвічує лампу на письмовому столі).
Ондра (стоячи навколішки над матір'ю). Серце. Такі страшні перебої… Бідна матуся!
Батько. Якби ж ми могли когось покликати!
Ондра. Навіщо? Адже тут є ми. Вона трохи полежить непритомна. Нервовий струс. Найкраще не займати її. Подайте-но яку-небудь подушку!
Петр (бере подушки на канапі). Ось.
Їржі (несе оберемок подушок). На.
Ондра. Підніми їй трохи голову, тату. (Підкладає подушки). Добре, а тепер полеж спокійно, матусю. (Підводиться). Відійдіть, не турбуйте її.
Батько (підводиться). Чим ти її так налякав, Петре? І скажи, будь ласка, звідки ти тут узявся взагалі?
Ондра. Хвилиночку, тату. (Обертає Петра до світла й дивиться йому на чоло). Отакої! Одна, дві. (Розхристує йому сорочку й торкає пальцем груди). Одна, дві, три. Оця пройшла прямо крізь серце.
Батько. Покажи-но. Гарно влучено!. Що за диво — це схоже на… Ми були якось розстріляли одного араба. Хлопче, як це з тобою сталося?
Петр. І мене розстріляли, тату.
Батько. Ого! І стріляли солдати?
Петр. Солдати, татусю.
Батько. Сподіваюсь, не за зраду, Петре?
Петр. Ні, тату. Я боровся за велику… й благородну справу.
Батько. Проти солдатів? Щось не віриться, хлопче.
Петр. На нашому боці теж є солдати, тату.
Батько. З обох боків — солдати?
Петр. Так.
Батько. Наші проти наших?
Петр. Так, тату.
Батько. Це мені не подобається, Петре. Наші проти наших — щось тут у вас наплутано… То ти був розвідником, Петричку?
Петр. Ні, тату, я тільки писав у газетах.
Батько. Не бреши. За це не розстрілюють. Ми страчували тільки шпигунів та зрадників.
Їржі. Тепер не ті часи, тату.
Батько. Та видно. Певне, у вас якісь інші правила гри, хлопці. (Обертається до матері). Ну, як їй?
Ондра (сидить, схилившись над нею). Ще непритомна. Наче спить.
Батько. Добре. Тільки вона може чути нас…
Ондра. І говорити з нами. Тільки матуся ще може нас бачити. Вона не втратила контакту з нами.
Петр (у задумі крутить глобус на письмовому столі). Хлопці, ох і тяжко було мені в ту хвилину, коли я мусив сказати їй…
Їржі. Знаю, брате. Таке страшенно дурне почуття, наче признаєшся в якійсь витівці. (Висуває зі стелу шухляду й порпається в ній). Хлопці, а знаєте, матуся й наші люльки зберегла. Яка ж вона славна! Поки були живі, то сердилася: «Іди геть, начадив тут!» (Машинальним рухом курця бере в уста порожню люльку). М-м… М-м-м… Справді, тут почуваєш себе як удома.
Надворі постріли.
Батько (підходить до вікна). Наче стріляють десь. Бах! Бах! Це армійські гвинтівки. (Прислухається).
Метр (замислено переставляє на столі попільнички й прес-пап'є). Це наші. Це наші стріляють.
Їржі. І мої зошити теж тут! Ти диви, чого лиш вона не зберігає, наша мама! (Гортає зошит). Ага, це я колись креслив… Комедія! Це ж я шукав новий профіль крила.
Петр (ставить на письмовий стіл негритянську статуетку, яку взяв на шафі). Посунься-но.
Їржі. Нащо ти її сюди переставляєш?
Петр. А так… Сам не знаю. Аби щось робити.
Батько (обертається від вікна). Нехай, Їрко. Це просто неспокій мерця! Йому хочеться лишити якийсь знак, що він був тут, розумієш? Згодом воно в нього минеться… Слухай, Петре, чи ти хоч поводився… як чоловік?
Петр (переставляє коробку з тютюном).
