Війна з саламандрами. Мати. Оповідання - Карел Чапек
Входить Мати.
Мати. Корнелю, де Петр? Чому він ще не вернувся? Вранці ти казав, що це, певне, якесь непорозуміння… що його до вечора відпустять… Чуєш, Корнелю?
Корнель. Чую, матусю, але… не так воно швидко робиться. Бач, вони заарештували сотні людей, і поки все з’ясують… Це може тривати… навіть із тиждень.
Мати. Цілий тиждень? Корнелю, невже нашого Петра стільки мучитимуть? Ні, ні. Я цього так не полишу. Я сама піду туди й скажу їм…
Корнель. Не можна, мамо. Тебе туди й не пустять.
Мати, Як це так — матері не пустять? Я понесу Петрові свіжу білизну й щось попоїсти. Хто може заборонити матері? Мати має право.
Корнель. Доведеться почекати, мамо. Зваж сама: вулиці перекриті військом…у центр нікого не пускають.
Мати. А матір пустять! Я їм скажу, що несу щось синові… Я мушу побачити Петра, Корнелю. Мушу знати Що з ним. Адже він не злочинець, щоб його держати за гратами. Я їм усе в вічі скажу, ти не думай. Я їм скажу, Що вони не мають права держати під замком мого сина!
Корнель. Шкода, матусю. Вони мають таке право.
Мати. Хіба Петр злочинець? Хіба він щось кому заподіяв?
Корнель. Та ні, мамо… не злочинець. Цього ніхто не каже.
Мати. От бач! То яке ж вони мають право пі за що пі про що держати його у в’язниці?
Корнель. Матусю, ти, видно, не дуже розумієш…
Мати. Авжеж… Іди, Тоні, йди, я з Корнелем поговорю. Нащо тобі слухати, яка дурна в тебе мати.
Тоні неохоче, повільно виходить.
Я намагалася все зрозуміти, Корнелю. Але мені несила. Як може хтось заарештувати мого сина, коли він нікому нічого лихого не зробив? Це мені справді важко зрозуміти.
Корнель. Пробач, мамо. Ти ніяк не хочеш збагнути, що у нас тепер… громадянська війна.
Мати. Ну то й що? Хіба вона така необхідна?
Корнель. Необхідна, мамо. Бо люди розділились на два табори, а влада може належати тільки одному. Отож і треба вирішити в бою, кому вона належатиме.
Мати. І через це стріляють одні в одних?
Корнель. Атож. Інакше не виходить.
Мати. Скажи, ради бога, ну чого людям так страшенно кортить тієї влади? Невже у них нема своїх родин? Хай кожен дбає про свою родину!
Корнель. Родина — це ще не все.
Мати. Все, Корнелю. Для мене — все. І не кажи мені, що Петр хотів влади над кимось. Я ж його знаю; він би й мухи не зайняв… Нехай уже ти, Корнелю, але Петр — ні. Не така у нього вдача, щоб комусь наказувати.
Корнель. Хай навіть так, матусю; але його партія хоче наказувати всі.м, хоче все перевернути по-своєму… Це було б нещастя для всієї нації, розумієш? Адже це зграя злочинців і зрадників, матусю. Вони б раді все розламати й розікрасти…
Мати. Неправда, Корнелю. Не кажи так. Хіба я не знаю Петра? Петр би за такими людьми не пішов. Ти б теж не пішов за злочинцями й зрадниками, Корнелю.
Корнель. На жаль, Петр так сліпо довіряв людям…
Мати. Він же молодий! А ти ніколи не був такий молодий і товариський, Корнелю. Ти не був такий легкий на приятельство, Корнелю, — ти скоріш трохи гордій… Але й Петр до поганих людей пе пристав би.
Корнель. То виходить, я пристав до поганих, матусю? Бо ж правда або на їхньому боці, або… на нашому. Отже, котрийсь із нас таки став на поганий шлях.
Мати. Тільки не ти, Корнелю. У твоїй натурі с благородство й гідність, Ти теж не зміг би робити щось брудне… й нечесне.
Корнель. От бач. І коли я честю заприсягнуся, що наш Петр пристав таки до… негарних людей і що всю ту зграю неодмінно треба розігнати, щоб на світі був лад…
Мати. Стривай, сину. Отже, треба було заарештувати нашого Петра, щоб у світі настав лад?
Корнель (повагавшись). Так, матусю… Коли вже він устряв у таке…
Мати. Так це ж ганьба, Корнелю! Як можливо, щоб мали рацію ті, хто заарештував нашого Петра?
Корнель. Мамо, якби їхня взяла, то Петр… заарештував би мене.
Мати. Петр?
Корнель. Я хочу сказати — його товариші. Його партія, розумієш?
Мати. Якби так, то вони були б дурні… й негідники! Адже ти но хочеш нічого поганого, Корнелю! Як же вони могли б тебе заарештувати! Це було б таке саме беззаконня, як і те, що схопили нашого Петра. То лихі люди, Корнелю. Злі, жорстокі, дурні люди. Боже, якби я могла оцим ось кулаком ударити їх в обличчя…
Корнель. Ну що ти, мамо!
Мати. Ми не маємо права лишати його там, Корнелю! Ти повинен якось допомогти мені… Кажеш, що його можуть там ще кілька днів протримати?
Корнель. Можуть, мамо, але потім його напевне випустять. У місті вже спокійно. От побачиш, до завтра все скінчиться…
Мати. А потім ти підеш зі мною по Петра?
Корнель. Піду, матусю.
Мати. А не можна мені сьогодні віднести йому щось?
Корнель. Сьогодні не можна.
Кілька пострілів удалині. Смеркає.
Мати. Що це?
Корнель (нервово). Нічого. Це десь па вулиці… Мамо, прошу тебе… тепер не можна виходити з дому.
Мати. Так Петр же, напевне, чекає.
Корнель. Тобі все Петр! Ідеться не про самого Петра, матусю.
Мати. Ти думаєш, що й з Тоні щось може статись, чи з тобою?
Корнель. Пробач, мамо, я думаю про весь наш народ.
Кілька далеких пострілів.
Мати. Хоч би з Петром лиха не сталося!
Корнель (слухає біля вікна). Хоч би з нашим народом лиха не сталось, матусю… Десь там стоїть напоготові загін; якби ти знала, що то за хлопці. На них так і кажуть — «цвіт нашої сили». Добірні стрільці, ті, що першими підуть у бій. Чекають тільки наказу й перезираються: а де ж це Корнель?.. Я тут, товариші. Я не можу. Я… мушу лишатися вдома. «Хтось тут повинен
