Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс

води, сухозаморожена їжа у вакуумній упаковці, підкова на удачу, ліхтарики, зубна стрічка, запасні батарейки для електробритв, два мисливські ножі, досить гострі, щоб різати соснове дерево чи випустити кишки розбійникові, репелент від комарів, крем від сонячних опіків і Біблія. Коли Джиммі тихцем перевіряв багаж, то знайшов складений м’яч для американського футболу й маленький насос, щоб його надувати; він обережно поклав ці речі на місце, поблажливо усміхнувшись. Коли Спайк таємно перевіряв багаж, то знайшов коробку презервативів, яку одразу викинув і Джиммі нічого про це не казав. У комітеті обговорювали, що мають узяти з собою члени експедиції на подарунки селянам східної Туреччини. Бетті спало на думку взяти кольорові листівки зі Спайком на поверхні Місяця, але в Спайка було відчуття, що вони зададуть неправильний тон спілкуванню: виходитиме, ніби це якась особиста подорож, яку він здійснює сам для себе, а не паломництво в Божій справі. Поміркувавши, вони взяли двісті сувенірних значків у пам’ять про інавгурацію президента Джиммі Картера і його першої леді, чарівної Розалінн, які надав знайомець превелебного Ґібсона за дуже дешеву ціну й був радий здихатися.

Вони полетіли до Анкари, де довелося взяти напрокат фраки для бенкету, який на їхню честь улаштував посол. Спайк приховував незадоволення, що всім гостям кортіло поговорити про астронавтику, а зовсім не про проект «Арарат». Пізніше, коли Спайк у промові після бенкету патріотично звернувся по додаткове фінансування, вони виявилися байдужими, коли не жадібними.

Запит, який Бетті надіслала в Ерзурум через компанію Interchurch Travel про винаймання джипа чи «лендровера», схоже, до адресатів не дійшов, тож мандрівникам довелося їхати далі великим «мерседесом». На схід до Хорасана, потім на схід і трохи на південь до Доґубаязіта. Місцевість була акуратна, якась водночас світло-зелена і світло-коричнева. Вони їли свіжі абрикоси й роздавали дітям значки з усміхненими Картерами — дехто був задоволений, а інші продовжували вимагати доларів чи хоча б кулькових ручок. Усюди були військові, тож Спайк замислився над стратегічною значущістю місцевості. Для Джиммі стало новиною, що якусь сотню років тому гора Арарат, чи Аґрі-Даґі, як її вперто називали місцеві, була точкою, де сходилися три великі імперії — Росія, Персія і Туреччина, і вони поділили між собою гору.

— По-моєму, неправильно, що вона дісталася совєтам, — відзначив Джиммі.

— Мабуть, тоді вони не були совєтами, — відповів Спайк. — Коли вони були просто росіянами, то були християнами, як ми.

— Може, Бог забрав у них шматок гори, коли вони стали совєтами.

— Може, — відповів Спайк, який не був дуже певен, коли змінилися кордони.

— Типу не віддав святу гору в руки невірних.

— Розумію, — трохи роздратовано сказав Спайк. — Але, по-моєму, і турки не зовсім християни.

— Але ж не такі невірні, як совєти, — схоже, Джиммі не бажав так просто відмовлятися від своєї теорії.

— Зрозуміло.

Їдучи на північ із Доґубаязіта, Спайк крикнув Джиммі зупинити машину. Вони вийшли, і Спайк указав на маленький струмок. Обережно, але безсумнівно його вода текла вгору.

— Хвала Господу, — сказав Спайк Тіґґлер і опустився на коліна для молитви. Джиммі схилив голову на кілька градусів, але залишився стояти. Хвилини за дві Спайк повернувся до «мерса» і набрав зі струмка води в дві пластикові пляшки.

— Це край чудес, — промовив він, коли вони знову рушили.

Джиммі Фулґуд, геолог і аквалангіст, проїхав кілька миль, а тоді почав пояснювати, чому з точки зору науки можливо, щоб струмок тік угору. Це залежить від певної ваги й тиску води вище на горі, і цей відрізок руху вгору є порівняно невеликою частиною потоку, який усе ж тече вниз. Він уже чув про подібні випадки. Спайк, який сидів за кермом, бадьоро кивав, слухаючи його приклади.

— Припустімо, ти можеш пояснити це так, — сказав він у кінці. — Штука в тому, хто зробив так, щоб вода пішла вгору? Хто розташував цей струмок саме тут, щоб ми бачили його дорогою на Арарат? Господь наш милосердний, ось хто. Це край чудес, — повторив він, задоволено киваючи.

Джиммі завжди вважав Спайка оптимістом, а вже тут, у Туреччині, Спайк просто кипів ентузіазмом. Ні комарі, ні невдачі не докучали йому; чайові він давав із християнською щедрістю; також він мав звичку, побачивши біля дороги корову, висунутися з вікна й крикнути її господарю або просто звертаючись до чистого поля: «Агов, ти її вести будеш чи доїти?» Іноді це могло діставати, але Джиммі був на сто відсотків забезпечений проектом «Арарат», тож він так само стоїчно зносив ці веселощі, як терпів би поганий настрій.

Вони їхали, доки дорога вийшла з ущелини — і попереду постали обриси Великого і Малого Арарату.

— Типу чоловік і жінка, еге ж? — зауважив Спайк.

— Чого?

— Брат і сестра, Адам і Єва. Ота здорова гора там — і ця менша гарненька така, акуратна збоку. Ба? «Чоловіком і жінкою Він створив їх».

— Ти думаєш, Бог тоді про таке думав?

— Бог про все думає, — сказав Спайк Тіґґлер. — Весь час.

Джиммі Фулґуд подивися на подвійний силует попереду і втримався від зауваження, що Бетті Тіґґлер вища за Спайка на кілька сантиметрів.

Вони перевірили речі, перш ніж довіритися тій парі ніг, яку дав їм Творець. Бурбон лишили в багажнику, відчуваючи, що не годиться розпивати спиртне на Божій горі; та й у значках із Картером теж потреби немає. Тож узяли тревел-чеки, підкову на удачу і Біблію. Перепаковуючись, Джиммі помітив, як Спайк тихцем ховає у свій рюкзак здутий м’яч. Потім вони вирушили на південні схили гори — худорлявий колишній баскетболіст на кілька метрів відставав від захопленого астронавта, йдучи, мов молодший офіцер за генералом. Час від часу геологічні інтереси Джиммі змушували його спинитись і роздивитись який-небудь камінь, але Спайк щоразу підганяв його.

На горі вони були самі-одні, і самотність створювала в них піднесене відчуття. Вони бачили ящірок на нижчих схилах, вище — гірських кіз. Піднялися вони над робочою висотою яструбів і грифів, до лінії снігів, де все було зовсім непорушне, хіба що десь вряди-годи дрібна лисиця пробіжить. Холодними ночами Джиммі вів журнал експедиції, а Спайк читав Біблію при гасовій лампі, що світилася яскраво і сичала.

Вони почали з південно-східного схилу — тієї самої зони прохолодної згоди між наукою і церквою. Вони перевіряли скелясті ущелини й сухі порожні печери. Джиммі не був певен, чи знайдуть вони весь Ковчег, — у такому разі мимо вони ніяк не пройдуть — чи просто якісь значущі рештки: може, стерно або якісь дошки зі слідами бітуму.

Перший загальний огляд нічого не показав — це мандрівників не