Свої - Анна Чмутова

Соломія слухає промову чоловіка, зупинивши подих. Вона поки не розуміє, до яких висновків у цій історії прийде сам Давид. Що він виніс з досвіду батьків для себе? І як ця історія чужих і незнайомих їй, Соломії, людей може вплинути на її власне життя?

— І? — квапить його.

— І я думаю про те, що я не хочу ставати твоїм каменем зіткнення на шляху до кар’єри.

— Детальніше?

Солю дратують обтічні фрази, якими так і кидається чоловік. Вони з неї всю душу витягають. Вона, не люблячи стримувати свої емоції, зараз всередині нагадує газовий балон із відкритим клапаном. А Давид грає своїми словами так само необережно, як діти — сірниками.

— Якщо ти хочеш переїхати, переїдемо, — спокійно говорить Давид. Дівчина, уже готова кинутися в скандал, не очікує на таку відповідь.

— Що?

— То. Я тут не занадто самореалізуюсь. У тебе там — перспективи. Не бачу сенсу залишатися.

— Ти зараз серйозно?

— А я бачу, що ти налаштована вже була мені очі подряпати, — мало не сміється Давид. Дивно, наскільки добре він розуміє її емоції. Вони разом менш як місяць. А відчуття, ніби прожили вже з десяток років і на абсолютно несвідомому рівні розгадують жести, погляди, міміку.

— Ти правда заради мене готовий кинути все тут? Свою квартиру, роботу, батьків?

Дівчина сідає поруч і лащиться. Одразу ж Давид її обіймає за плечі.

— Будемо об’єктивні, я це не кидаю, а просто залишаю. Батьки ж нікуди не дінуться, якщо я переїду. До них можна в гості навідуватися. Так само як ти будеш бачитися з Ярославом і Орисею.

— Ти маєш рацію. Я не очікувала, що ти погодишся так швидко.

Кладе голову на груди чоловікові. Її до цього стискало почуття невизначеності. А зараз Давид за хвилину прибрав лабети, які продиху не давали.

— Чого тягнути? На роботі вже почався переполох. Не бачу сенсу там залишатися.

— А що в результаті з Гмирею-старшим? — Соля підіймає погляд, щоб перехопити емоції Давида. Вона пам’ятала, як чоловік добре ставився до начальника, як болісно він сприймав тільки одну думку про шахрайство.

Поки що дівчина не почула жодного виправдання про керівника фірми. Навіть у Макара не було відповідей на її банальні питання.

— Як я зрозумів, він-таки у всьому цьому брав участь. Скажу тобі відверто, піарники в компанії виявилися дном і не змогли вчасно відреагувати. Зараз там твій любий Макар зі старшим братом намагаються хоч трохи впорядкувати всі процеси. Виходить у них тяжко. Думаю, компанія піде на якийсь час у тінь.

— Начебто зробила хорошу справу, — роздумує Соломія, — а начебто й економіці країни нашкодила. Все-таки підприємство велике.

— Я думаю, що тепер вони замучаться перевірками, але робитимуть усе на совість. Не накручуй себе. Економіці не пішло б на користь, якби черговий злодій прийшов до влади.

— Ти знаєш, що новина живе всього два дні?

— Ти це до чого?

— По-перше, до того, що ще пару днів кволо пообговорюють цю тему, а потім усе стихне. Дякую, що ДБР зацікавилось темою. А по-друге, мені треба швидше давати відповідь у Київ, щоб не проґавити таку можливість.

— Тоді вже повідомляй, — Давид говорить серйозно. І Соля замість того, щоб уже братися за телефон і писати відповідь у редакцію, зависає. Дивиться на чоловіка й насолоджується моментом. Зараз би Каспера ще до повноти картини.

— Я тебе кохаю, — уперше йому з того випадку в аеропорті каже ці слова. Знову перша. Але саму Соломію це не напружує.

— Розкажи мені щось із віршів, — просить її несподівано. Соля в Парижі декламувала Стуса, у якийсь момент піддавшись ейфорії свободи. А що говорити прямо тут? Зараз на думку нічого не спадає.

Починає невпевнено, згадуючи слова:

— Розкажу тобі думку таємну,

дивний здогад мене обпік:

я залишуся в серці твоєму

на сьогодні, на завтра, навік.

…

А чому? То чудна теорема,

на яку ти мене прирік.

То все разом, а ти — окремо.

І сьогодні, і завтра, і навік.

— Ліна Костенко? Красиво, — зазначає чоловік після вже звичної павзи, що розбивалась тільки звуками міста з вулиці.

— Мені все частіше здається, що ти мені відверто брешеш. Нічого ти не неосвічений.

— Те, що я не вчився в школі, — правда. Іноді в роботі охоронцем доводилось читати антології української поезії. І я тебе, до речі, також кохаю.