Свої - Анна Чмутова

Коли Макар чує питання, ніяк не змінює свою поведінку: руки на місці, очі не бігають, нерви на щоках не сіпаються. Він або контролює себе на сто два відсотки, або не збирається брехати.

— Ні. У логістиці в нас було одне поставлення цій компанії. І те — пробне. Після я з ними не стикався.

— А як тобі взагалі ця тема? Як ти думаєш, культура скасування вплине?

— На нас? Можливо, обірвуть деякі постачання. Держзакупівель буде менше. Думаю, ДБР нас гарненько потягає. Сподіваюсь, після цього криза мине.

— Я теж сподіваюсь. Не наробите помилок далі і зможете вийти майже сухими з води. Я все ж поки сподіваюсь, що твого батька підставили. Це може так бути? Наприклад, право підпису?

— Ти заварила цю кашу, а тепер намагаєшся її розгрібати чи що? — з сумом усміхається чоловік.

— Я, можливо, дарма тобі даю надії на гарний результат. Але тим менше, я хотіла, щоб у цій історії головні персонажі були  позитивними.

— Ти казкарка.

— Можливо. А як ти думаєш, що буде з заступником міністра?

— Ти новини не читала? Його сьогодні відсторонили від будь-якої державної діяльності.

— Непогано казанок кашу варить, — Соля свистить.

У неї, щоправда, сьогодні не було часу на те, щоб почитати новини. Вранці вони з Давидом проспали. І довелося замість звичної та лінивої рутини влаштовувати веселі старти. Забігла до редакції, швидко поговорила з Микитою. Й ось уже тут.

— Ти не очікувала на такий результат?

— Більше не вірила, що це правда спрацює.

— У сенсі? Ти ж журналістка!

— І що? У нас вистрілює далеко не кожен матеріал. Більшість успішних — місцеві. Знаєш, писати про незаконні овочеві кіоски дядька Гамлета куди простіше.

Макар дозволяє собі засміятися.

— Чесно скажу тобі. Я в шоку від того, що ця дурня торкнулась ас. Я ніколи не думав, що наша компанія буде замішана в подібних справах. Начебто завжди всього вистачало всім. Але зараз я щиро хочу: якщо вже ця каша правда вариться, нехай вона дійде до логічного кінця. Інститут репутації працює в нас відверто лайново. Хочу, щоб цього разу всі отримали, якщо винні.

— Навіть якщо винний — твій батько?

На провокацію Макар відповідає не одразу. І в цей момент його обличчя змінюється. Наче Соля натиснула йому сильніше на болючий мозоль на нозі, що й так нив.

— Навіть, якщо так. Ти читала «Я (Романтика)» у школі?

— Читала.

— І мені здавалось таким дивним, що головний герой не поступився своїми ідеями заради родини. Це жахливо. І я не розділяю його ідей і принципів.

— Але розумієш, що таке — власна ідея?

— Так.

Вони замовкають. Драгун здається, що за цей обід уже сказано все, що можна було сказати. Вона почула те, що хотіла. Можливо, вони з Макаром просто належать до дещо нового покоління. Яке відстоює інтереси себе як частини суспільства. І це не той випадок, де в кожного хата з краю. Через це Соломія пішла в журналістику. Через це Макар зараз бореться з власними переконаннями всередині себе. Через це держава досі не розпалась, а впевнено тримається на плаву. Бо у їхньому клубі небайдужих постійно з’являються нові обличчя.

— Соль, а в нас правда нічого не вийде? — питає Макар наостанок, ледь не викликавши цим жалібний стогін Соломії. Вона так не любить всоте обговорювати те й саме.

— Пробач, — м’яко усміхається. — Я впевнена, що ти будеш щасливий з гідною дівчиною.

— Але це будеш не ти.

— Не я.