Свої - Анна Чмутова

— Як це без виносу? Я думаю, що ти ще мій мозок винесеш, коли рожеві окулярики сповзуть тобі на носа.

— Що ти маєш на увазі?

Давид уже повністю припиняє сеанс масажу, на що Соля смішно морщить носа, демонструючи своє незадоволення. Але розмову продовжує.

— Ти думаєш, що я не помічаю, як ти дивишся на мій безлад на кухні? Ти ж повернутий на чистоті. Учора мийку на кухні тричі протер, щоб жодної краплі не залишилось.

— Це настільки помітно? — Давид чухає потилицю та намагається сховати задерикувату посмішку. Він так-то думав, що Соломія весь цей час, поки він господарює в її квартирі, зайнята по-справжньому важливими справами. А вона підглядала за ним і його нападом перфекціонізму.

— Знаєш, відколи Каспер оселився в мене у квартирі, мої стандарти чистоти значно знизилися. Він ще той вершник сміття та неподобства.

— До речі, щодо Каспера. А коли ми поїдемо за ним?

Коли вони збирались до Франції, разом відвозили собаку з його іграшками й іншим посагом до батьків Давида. Щоправда, Соломія в той момент відмовилась підійматися в родинне гніздо Кравців. Чекала на чоловіка в машині під під’їздом.

— Та хоч зараз. Батьки вдома вже, — дивиться на годинник на зап’ястя і киває на підтвердження своїх слів.

— Ой, ні, — Соля скрикує, змушуючи тіло Давида навіть здригнутися від несподіванки.

— Що таке? Ти не хочеш бачитись з моїми батьками.

— Ні. У сенсі, що я не про це. У мене в договорі оренди квартири зазначено, що жодних тварин. Господарі тут хоч бувають і не часто, але в нас за порушення правил угоди стоїть величенький такий штраф.

— Тоді житимемо в мене? Це ж ти обрала Каспера.

— Чи одразу переїдемо на іншу квартиру?

— Куди? — на обличчі чоловіка одразу ж з’являється нерозуміння. Він підіймає брови та кривить губи.

— У столицю, наприклад.

— Ти хочеш жити в Києві?

— Я хочу там працювати насамперед.

— Ми можемо ще подумати над цим?

— Можемо.

Соломія лагідно погоджується і йде в кімнату нарешті перевдягатися після складного дня. Давид за нею не слідує, а значить у дівчини є зовсім небагато часу на рефлексію. Їй гадалось, що після розслідування думатиме лише про те, як би привернути увагу дедалі більшої аудиторії. Насправді ж розмірковує не про те.

Фраза «Ми можемо ще подумати над цим?» стала легкою ін’єкцією сумнівів для Соломії. Інфантильна її частина, яка завжди прагне знайти пригоди на дупу, цього разу теж не стала мовчати.

А хіба людина любляча не має відразу відповідати на такі питання позитивно?

Уже за хвилину роздумів щоки Солі трохи червоніють від сорому. Адже постав їй Давид таке питання, вона б ще й не так спокійно могла відреагувати.

За Каспером вони в той вечір так і не поїхали. Навіть не порушували квартирне питання.

***

— Давиде, а ти про Київ щось подумав?

— Кхм, думав. Остаточної відповіді ще немає.

Чоловік відповідає, дивлячись в екран телефону. А дівчина сідає навпроти на дивані, витягнувши довгі ноги.

— Мені сьогодні зробили пропозицію, — не хоче ходити навколо однієї теми довго, а каже все в лоба.

— У якому сенсі? — Давид одразу ж відкладає смартфон, витріщивши очі на дівчину.

— Ось як треба відвертати тебе від гаджетів, — сміється Соломія. — Не в тому розумінні, у якому ти собі надумав. Одне столичне видання запропонувало мені в них вакансію шеф-редактора.

— А, — чоловік полегшено видихає. — І що ти їм сказала?

— Я не можу остаточно прийняти рішення сама. Мені потрібна твоя думка.

Чоловік мовчить. Соломія помітила, що для Давида — це нормальний стан. Він не з тих, хто ляпає перше, що спадає на думку. Він має клепки в голові та ними користується.

— Тобто якщо я тобі зараз скажу, що я не хочу переїздити в столицю, ти…

Давид навмисно робить цю павзу. Дає змогу Соломії відповісти за нього.

— Я прийму рішення. Але те, яке буде стосуватися тільки мене.

Вона б’є. Словами з розмаху.

— Тобто ти поїдеш сама?

— Мені буде, імовірніше, боляче від цього рішення.

Драгун взагалі не подобається напрямок, у який так спритно звернула їхня розмова. Давид знову замовкає. Вона теж не каже поки нічого. Хоча на язику вже крутиться декілька фраз. Соломія їх ледь стримує, щоб не погіршити ситуацію. Вона зі своїми емоціями може все зіпсувати, розбити стосунки вщент.

— Знаєш, я завжди думав про те, що моя мати поїхала свого часу за моїм батьком у інший кінець країни. Вона поставила його своїм пріоритетом. Так, вони прожили доволі щасливо, як оцінювати з боку. Але вона себе не реалізувала. Мати моя не працювала на роботі мрії жодної години свого життя. Хоча закінчила на «відмінно» університет. А не встигла попрацювати, бо з’явився мій батько. І забрав її в місто, де її професія взагалі не знадобилась.