Свої - Анна Чмутова

Соля наполягла, щоб поїхали до неї. І на аргумент, що Давид там зовсім не має своїх речей, вона показала лише на валізи. Іноді кажуть, що в чоловіків усе туго з інтуїцією, але якийсь голос підказував Кравцю, що залишати одну зараз Солю — не найкращий варіант. Не після зізнання в коханні. Не після того, як вона труситься від однієї думки про потенційну помсту.

Дівчина взагалі мала рацію. Тільки-но вони переступають поріг її квартири, як телефон дівчини не замовкає. Давид йде в душ, про який думав ще в терміналі аеропорту і про який міряв у старенькій машині без кондиціонера. Але краєм вуха вихоплює деякі слова, що лунають з розмов дівчини.

Спочатку Соломія говорить з начальницею. Він це розуміє завдяки її відчайдушному «Мар’яно, не так експресивно». І здається, що шефині весь цей рух подобається. Що вона захопилась результатом. Щоправда, Давид так і не зміг ані з розповідей Солі, ані з окремих фраз зрозуміти, чим більше захоплена жінка: гарною роботою підлеглих чи потенційним заробітком від такої сенсації?

Усе ж у країні курс переважні роки йде на виявлення усіляких гидот при владі. І черговий покидьок заслуговує на увагу більшості. Редакція отримає щонайменше популярність у суспільстві. А далі, як це водиться в медійному просторі, — монетизує це у власну вигоду.

Після Соломія розмовляє з Микитою. Про нього Давид тільки чув, коли сам намагався розібратися в цій справі та знайдених до неї документах. Хлопець теж захоплюється роботою, своєю чи Соліною — не зрозуміло.

Кравець виходить із душу, коли Соломія вже закінчує розмову.

— Ну що, з усіма поговорила?

— Здається. Знаєш, це правда набирає оберти. І якщо так піде, то це найуспішніше, що я робила.

— А як же твій репортаж про повій? — ледь стримуючи сміх, цікавиться чоловік.

— Ти зараз наді мною смієшся? Ти що, читав мої роботи?

— Майже всі, що є в інтернеті, — зізнається Давид. І справді, після їхніх перших побачень він знатно перелопатив мережу.

— І як тобі?

— Ти талановита. І я тобою пишаюсь.

Самодостатня усмішка дівчини стає настільки широкою, що в Соломії з’являються реальні ризики пошкодити м’язи на обличчі.

— Все зараз так гарно йде, що я боюсь моменту, який усе зіпсує.

— Можливо, тепер ти підеш у душ? — Давид обіймає її зі спини. — А потім щось подумаємо над тим, щоб зробити все ще краще?

— Угу.

Але до ванної кімнати її не відпускає телефон, що в руках знову загоряється.

— А це той самий момент, про який я боялась, — шепоче дівчина й повертає смартфон екраном до Давида, демонструючи напис.

— Як ти думаєш, нащо тобі телефонує Макар?

— Зараз дізнаємося. Ігнорувати — не краща політика.

Коли Соля брала слухавку, вона розуміла, що на тому кінці зв’язку можуть не дотримуватися всіх правил культурного спілкування у вищому світі. Тому коли Макар із місця в кар’єр починає розмову, не дивується.

— Ти знала про це?! Знала?

— Кхм, про що?

— Про розслідування.

— Знала. Поговорімо більш цивільно?