Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

На цей допит Дітріх запросив і Штейнгліца. І Штейнгліц діловито допомагав добиватися в особіста признання. Потім послали солдата перевірити зізнання, і солдат доповів, що в указаному місці справді закопано труп розстріляного танкіста.

І обидва офіцери переконалися, що полонений сказав їм правду.

Поки перевіряли його показання, особіст встиг трохи передихнути. А коли знову почали допит, він накинувся на Дітріха і вп'явся зубами йому в щоку, ще раніше зміркувавши, що цей жіночний, вилощений контррозвідник мас тремтіти за свою зовнішність. І Дітріх, люто захищаючись, вихопив пістолет і впритул застрелив особіста, чого той і домагався, на що надіявся, уважно стежачи за цими двома фашистськими офіцерами й вірно розгадавши дошкульне місце одного з них.

Штейнгліцу було не до сварок з Дітріхом, хоч той і знищив необачно такого цінного полоненого. Зараз вони мусили триматися один одного. Адже вони обидва повірили дезінформації противника і обидва в однаковій мірі відповідають за це. Які вже тут сварки, треба швидше виплутуватися. І, мабуть, навіть краще, що полонений мертвий. Нема ніякої потреби записувати його показання. Не змовляючись, вони написали зовсім інше: після того, як карта попала німцям у руки, противник змінив розташування вогневих позицій і перемінував поле. Ось які «показання» дав полонений. І оці його «показання» обидва абверівці скріпили своїми підписами, що одночасно надовго скріпило їхню тепер уже вимушену дружбу.

Що ж до Вайса, то з ним усе було ясно: за свій безперечний подвиг солдат заслуговує медалі і звання єфрейтора. А із загальновійськовим командиром, котрий керував знищенням оточеного ворожого гарнізону, домовитись неважко, з ним можна поладнати.

Німецькій розвідці було відомо з радіоперехоплень, що радянська ставка наказувала своїм офіцерам і генералам будь-що утримувати зайняті ними рубежі навіть в умовах глибоких флангових обходів і охватів. Мала німецька розвідка й директиву наркома оборони від 22 червня, в якій він вимагав від радянських військ тільки активних наступальних дій, але водночас, наказував «і далі до особливого розпорядження наземним військам кордон не переходити». А фашистські армії уже вторглися на територію Радянської країни і з кожним днем просувалися все далі й далі.

Якби армійський генерал доповів, що абверівці Штейнгліц і Дітріх повірили дезінформації противника, не відкинули його задуму, то, щоб відомстити генералові, вони могли позбавити його лаврів переможця, сповістивши куди слід, що розгром ворожого гарнізону треба приписати не оперативному досвідові генерала, а відсутності такого досвіду в противника. І якщо генерал має й далі просуватися по ворожій території отакими методами, тобто бити по тих ділянках, де не було жодної батареї, то йому слід керувати не військовою частиною, а похоронною командою.

Справедливо оцінивши «корисну» роботу Штейнгліца і Дітріха й вислухавши у відповідь оцю їхню контраргументацію, генерал вирішив за найрозумніше представити обох абверівців до нагороди. І Штейнгліц, користуючись нагодою, розхвалив генералові подвиг свого шофера. Бо тільки той подвиг і був безперечний в усій оцій сумнівній історії, і заохочення шофера немовби осяяло ореолом вірогідності нагороду Штейнгліца.

Після того як Фішер зачитав наказ про нагородження Вайса медаллю і присвоєння йому звання єфрейтора, Барч почав ставитись до Йоганна з більшою довірою.

Фішер, збираючи потрібні відомості, раз у раз переміщував Барча з ліжка на ліжко, з палати в палату, щоб він завжди знав про настрій того чи іншого пораненого.

Та Барч отупів від довгого лежання, і йому важко було складати письмові звіти. І коли з'ясувалося, що єфрейтор абверу Вайс не тільки має чудовий почерк, а й доладно пише, Барч вирішив використати його як свого помічника в письмових звітах.

Вночі санітари перекладали Вайса і Барча на лікарняні ноші й привозили в порожню палату, спеціально відведену для того, щоб там можна було поговорити без свідків. Вставши з ноші і з насолодою розминаючись, Барч казан Вайсові, про що слід писати у знітах, причому кожного разу підкреслював, що фрази повинні бути не тільки красивими, але й енергійними. Він навіть замовив спеціальну дощечку, щоб Вайсові зручніше було писати лежачи. І ось Йоганн лежав на своїх ношах і писав за Барча рапорти, поклавши папір на цю дощечку. Поступово їхні ролі стали мінятися. Вайс казав, що йому потрібні матеріали більш різнобічного характеру, ніж ті, які повідомляв йому Барч, інакше він не зуміє добре скласти звіти про плодотворну роботу політичної адміністрації госпіталю. Можливо, ці матеріали й не цікавили начальство Фішера, проте вони потрібні були Олександрові Бєлову.

Ще корисніші відомості почерпнув Йоганн, розмовляючи з пораненими. В госпіталі лежали солдати найрізноманітніших родів військ. Йоганновими сусідами по палаті були солдати метеорологічної служби і бортмеханік з бомбардувальника. І ось із розмов з метеорологами Йоганн зрозумів, що німці педантично пов'язують із станом погоди дії не тільки авіації, але й мотомеханізованих частин. З того, звідки негайно вимагали прогноз погоди на тій чи іншій території, можна було точно встановити напрямок гаданих наступальних операцій. Німці закидають метеорологів-розвідників у наші тили — особливо багато в ті райони, на які націлені удари. Дізнався про все це Вайс, розізливши солдатів своїми насмішками. Казав, що ні до чого метеорологам бойова зброя. Замість автоматів їх треба озброїти парасольками. Слід би також позабирати в них пістолети, а кобуру залишити — нехай буде для термометрів, і каски треба відібрати — їх з успіхом замінять на головах відра водомірів. І взагалі навіщо потрібна ця метеослужба? Хіба що для того, щоб офіцери і генерали знали, коли їм слід брати плащі, виходячи з дому, а коли не слід.

Слухати все це пораненим було прикро, і вони дуже серйозно захищали свою професіональну воїнську честь, грунтовно доводили Вайсові, як він помиляється, недооцінюючи роль метеорологічної служби в перемогах вермахту, І чим переконливіше вони заперечували Вайсові, тим краще уявляв він німецьку систему метеослужби.

Не лишав Вайс поза увагою і свого найближчого сусіда по ліжку, бортмеханіка. Постійною турботою, послужливістю він так привернув до себе цього понурого й замкнутого чоловіка, від якого раніше ніхто й слова не чув, що той потроху розговорився. Вайс був уважний, терплячий та співчутливий співрозмовник і зміг багато чого вивідати в бортмеханіка.

Бомбардувальник «Ю-88», на якому літав бортмеханік, повертаючись після операції, розбився за лінією своїх військ, тому що в баках