Практична педагогіка - Ксенія Демиденко

—    А ці ви самі купували? – підозріло запитав юнак.

—    Так. Звичайно, сама, - гордо так відповіла, наче подвиг здійснила. Вова швидко опустив на грішну землю:

—    Ви завжди таке китайське барахло купуєте?

—    Чому барахло? Хороші шкіряні чоботи… – за виразом його обличчя зрозуміла – не шкіряні  й не хороші. - Мені сказали, що вони шкіряні. Напевно, ні, ага? - запитала, знаючи наперед відповідь Вови.

—    Нє-а, - замотав головою мій учень. - Гаразд, з'їжджу з вами в суботу на ринок. Мені теж  дещо прикупити треба. А то купите знову гі***.

—    Вова! Що це за слова? - вибухнула я.

—    А що, хіба ні? Скільки ви у цих відходили?

—    Два місяці, - розчаровано промимрила я.

—    Купимо шкіряні й якісні.  Два роки щоб хоч відходили. Я гарантую! Ви о котрій годині завтра встаєте? – поцікавився мій талановитий, як виявилось, учень.

—     О сьомій.

—    Не хвилюйтесь. На добраніч і добрих снів. До завтра! - він кинув у пакет мій чобіт і пішов, залишивши розмірковувати в гордій самоті про мінливість життя.

Вранці біль у нозі вщух, а Вовка відремонтував чобіт. У суботу, як і планували, поїхали на ринок за покупками.

—    Поїдемо на Троєщину. Там і вибір більший, і не так дорого, - заявив Вова. Я слухняно погодилася. І знову була вкотре здивована. Вовка, який здавався в школі лінивим і розслабленим,  як тюлень посеред сонячного дня, умів перетворюватися на корисного та необхідного.
Він оббігав весь базар і змусив мене переміряти два десятки пар чобіт. А як він торгувався! Без сліз на це дивитись було неможливо. За лічені хвилини він знаходив якийсь дефект і збивав ціну до мінімуму, а потім, коли я приміряла, виявлялося, що такі чоботи погано сидять на нозі. І все починалось знову. Зате ми купили шкіряні прошиті на стійкій платформі сучасні модні чоботи, які шикарно виглядали на нозі, коштували помірно й були дуже зручними. Бінго!
—    Може, вам ще чогось треба купити? – питав щасливий від того, що допоміг, Вовка.

—    Треба, Вова, тільки це я купуватиму без тебе. Сама! Дякую! – почервоніла я, бо збиралася купувати білизну. Вовка з моєї реакції вгадав, про що йдеться, й спокійно безпардонно заявив:

—    А взагалі-то чоловіки краще розбираються в жіночій білизні. Я серйозно!

—    І я серйозно, - усміхалася  й відпускала хлопця, адже в нього ще були свої якісь справи.  Але він доки не показав точку з якісною жіночою білизною, не заспокоївся.