"Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький

лежали трупи. Деякі з них були в офіцерських мундирах повітряних сил. Солдати безладно метушилися біля охоплених полум’ям ангарів.

Релінк одразу зрозумів — диверсія. Величезна, добре підготовлена.

— Негайно зібрати все командування аеродрому, — наказав він Бульдогу і Цаху. — Нікого не випускати з аеродрому.

Прибіг полковник — начальник інженерної служби бази. Гладкий, червонолиций, він задихався після бігу і майже хвилину стояв перед Релінком з розкритим ротом, з якого виривалися тільки судорожні хрипи.

— Що скажете, полковник?

— Нещастя… величезне нещастя… — ледве вимовив той.

— Та що ви? Просто маленька подія, і все, — глузливо посміхнувся Релінк.

Полковник, нічого не розуміючи, витріщив на нього налиті кров’ю очі.

— Покажіть, де стояли літаки, — наказав Релінк.

Полковник підвів його до краю вивернутої з землі маневрової смуги.

— Частина стояла тут з інтервалами, визначеними інструкцією, а інші — там, — він показав на палаючий ангар.

На тому місці, де стояли літаки, зяяло кілька глибоких воронок. Було цілком ясно, що ці воронки утворилися від вибуху мін.

— Вибухи в ангарі й тут сталися водночас? — спитав Релінк.

— Спочатку в ангарі і через три секунди тут, — відповів товстун.

Вернувся Цах і доповів, що нікого з головного начальства на аеродромі немає.

— Де вони? Де ваші головні дурні? — закричав Релінк.

— Поїхали в місто… дивитися новий кінофільм… Сьогодні неділя, — відповів полковник.

— Цей кінофільм вони запам’ятають на все життя, — крізь зуби процідив Релінк і повернувся до Цаха. — Виходи з аеродрому закриті?

— Так точно.

— До нашого приїзду хто-небудь пішов з аеродрому?

— Чергові всіх прохідних і виїзних воріт сказали, що, крім начальства, з ранку ніхто не залишав аеродрому.

— Викличте сюди всіх своїх людей і починайте найсуворіше розслідування. Я піду в штаб бази. Ходімо зі мною, — наказав Релінк полковнику.

У кабінеті командуючого базою генерала Вітиха все блищало. Генерал славився своєю шаленою любов’ю до штабної чистоти і порядку. Релінк пригадав анекдот, що ходив у Франції, як генерал Вітих, розмістивши свій штаб у якомусь паризькому готелі, наказав вимити будинок з пожежних брандспойтів всередині й ззовні. Зараз Релінку хотілося висадити в повітря цей виблискуючий кабінет разом з його хазяїном. Однак треба братися до справи, і Релінк з ненавистю втупився на спітнілого полковника.

— Розкажіть, як це сталося.

— Вибухнуло о 12 годині 14 хвилин, — відповів, уже трохи отямившись, полковник.

— Де ви були в цей час?

— Спав.

— Чудово. А хто-небудь є на базі, хто пам’ятав би, що триває війна і перебував на посту?

— Оперативний черговий і його помічник.

— Покликати сюди чергового, швидко.

Прибіг черговий.

Полковник, який пішов його кликати, передбачливо в кабінет не вернувся.

Черговий був дуже схвильований і переляканий, його бліде обличчя сіпалось, кітель спереду забризканий грязюкою, а кисть лівої руки обмотана бинтом, промоклим від крові.

— Вибух стався о 12.14, — розказував він. — Рівно о 12 я на машині об’їжджав аеродром і приблизно за дві хвилини до вибуху проїхав повз стоянку літаків. Там біля трьох літаків працювали механіки, вони готували машини до завтрашнього перельоту на Кавказ.

— Хто знав про переліт? — спитав Релінк.

— Всі знали, — відповів черговий. — На базі про такі справи звичайно знають усі.

— Далі.

— Я від’їхав од стоянки метрів двісті, коли мою машину зупинив інженер майстерень, який…

— Прізвище інженера?

— Пфлаумер, Генріх Пфлаумер.

— Чому він був не в майстернях?

— Він шукав мене.

— Яка в нього була до вас справа?

— Він не встиг сказати. Я виліз з машини, ми тільки встигли поздоровкатися з ним, як стався вибух, мене шпурнуло на землю.

— Як поводився Пфлаумер, коли пролунав вибух?

— Його вбито.

Релінк трохи не сказав: «Прекрасно». В цей час у його мозку вже складалася версія, про яку він, мабуть, повідомить Берліну, якщо не знайде справжніх диверсантів. Ним стане Пфлаумер, але оскільки його вбито, разом з ним у могилу пішли й подробиці організації вибуху, а фоном для цього буде безтурботність командування, яке фактично залишило базу напризволяще. У такій обстановці може статися що завгодно.

— Пфлаумер був добрий працівник? — недбало спитав Релінк.

— Дуже добрий.

— Ви можете за нього поручитись?

У тоні Релінка черговий відчув погрозу і вирішив уточнити свою думку.

— Я маю на увазі, що він був грамотний спеціаліст, — сказав він.

— Отакі грамотні і виявляються головними ворогами Німеччини, — холодно і все ж примирливо зауважив Релінк.

— Пригадайте краще, які у вашого дуже доброго Пфлаумера були неприємності останнім часом.

— Ви маєте на увазі ту історію, коли він продав мотоцикл цивільній особі?

— Хоча б… Для початку.

Поки черговий розказував про те, як Пфлаумер зібрав мотоцикл з розбитих машин і потім продав його комусь у місті, Релінк уже сформулював нове звинувачення небіжчикові: передача підпільникам мотоцикла.

— Так. А ще? — спитав Релінк.

— Ще з ним було щось у Польщі.

— Що саме?

— Я тоді разом з ним не служив, я тільки чув від когось… Він там висловлював якісь помилкові думки з приводу знищення Варшави.

Розчинились двері, і в кабінет ввійшов у супроводі двох своїх заступників генерал Вітих. З їхнього