Золотий Ра - Іван Іванович Білик

— Фадіма ж ніколи раніше не бачила Бардьї в очі! — розвів руками Утана.

Вони довго журились і не знаходили способу, як довідатися про те, хто сидить на царському троні. Нарешті Віштаспі спало на думку щось нове:

— Спитати в Атосси!

Утана також зрадів:

— Атосса вже повернулась із Сард і живе в палаці! Дружина Камбіса і його рідна сестра Атосса не могла не знати свого молодшого брата Бардью.

Їм пощастило зв'язатися з Атоссою, яка за давнім законом після смерті чоловіка стала дружиною його живого брата Бардьї. Атосса сказала:

— Так, на престолі сидить мій молодший брат Бардья.

— Це правда?

Атосса тільки згорда глянула на них.

Потім Утана й Віштаспа вирішили не дуже довірятися словам Курушевої доньки й Камбісової дружини, оскільки вона ще за життя Камбіса стала дружиною теперішнього царя Бардьї чи того, хто себе видає за нього.

— Тут міг би зарадити лише Прексасп, — озвавсь Утана до правителя Персії Віштаспи. — Але де цього нещасного чоловіка знайти?

Незабаром Віштаспа й Утана довідалися, що Прексаспа після смерті Камбіса вже бачили тут, у столиці Персії — Парсастахрі. Потім його викликав до себе новий цар. Більше Прексаспа ніхто в столиці не бачив. Може, новий цар його вбив?

Але колишній чашник покійного Камбіса був живий-здоровий.

Коли в один день загинула вся його сім'я, він більше не міг лишатися в Єгипті, більше не міг бачити божевільного царя, який зробив його найнещаснішою в світі людиною. Він утік з Мемфіса й прибув до Парсастахри після багатьох смертельно небезпечних пригод, бо Камбісові стежі пантрували на нього в кожному яру й за кожним деревом, маючи наказ упіймати чи вбити його.

Що змушувало Прексаспа поспішати до міста Парсастахри, того він і сам виразно не знав, бо тут його могли схопити ще швидше. І все-таки якісь невідомі сили тягли Прексаспа саме сюди.

Так, він почував себе найнещаснішою в світі людиною, але не тільки через те, що став самотнім, як палець. Він був нещасним ще й тому, що завдав страшного лиха любій Персії.

Обидва сини великого Батька персів Куруша вдались нерозважливі й лихі. Скажений Камбіс накоїв багато зла ближнім і далеким людям, убив навіть рідну сестру, але проти свого молодшого брата Бардьї він здавався ласкавим телятком.

Коли Камбіс вирішив убити свого молодшого брата Бардью, Прексасп після довгих роздумів узявся виконати наказ Камбіса. Але не через те, що Бардья міг завдати йому шкоди. Прексасп боявся за долю рідної землі. Йому було достеменно відомо, що Бардья справді виношує наміри захопити перський престол. Владолюбний гоноровитий Камбіс ніколи б не поступився братові, між ними неодмінно спалахнула б війна. Це ослабило б і знекровило Персію, вороги, яких у неї було дуже багато, скористалися б з її слабості й роздерли на шматки.

Прексасп ліквідував Камбісового брата й суперника. Тепер він ладен був потурати всім забаганкам царя, аби тільки це було на користь Персії, аби тільки було на шкоду її ворогам. Але Камбіс несподівано став його особистим ворогом.

Отож Прексаспові доводилось обирати між лютою жагою помсти й палкою любов'ю до рідної землі.

Задля батьківщини він пожертвував особистим горем. Він відмовився дошукуватись кровної помсти в шаленого царя. Хоч хай який звір цей син Куруша, але він перський цар, навколо якого тримається вся Персія! — з болем у серці сказав собі Прексасп.

Та в царському палаці Парсастахри гору в ньому несподівано знову взяв батько. Дружину й трьох його менших дітей забрали добрі чи лихі боги, чиї наміри людина ніколи не годна збагнути, але ж найстаршого синочка Артабана вбив шалений Камбіс! А маг-мідієць Гаумата обіцяв Прексаспові гірку втіху помсти.

— Я зроблю тебе сатрапом будь-якої землі, — говорив молодий мідієць, який назвав себе сином Куруша й захопив перський престол. — Хоч Вавілонію, хоч Єгипет, хоч саму Персію дам тобі в управління, — сказав підступний маг, а коли й ці слова не справили враження на Прексаспа, він широко змахнув рукою й додав: — І до самої смерті звільню твою сатрапію від сплати податків! Усе зібране з народу срібло-золото забиратимеш собі!

— А що буде з Персією? — зовсім про інше запитав Прексасп.

Самозваний цар зрозумів його побоювання й заспокоїв:

— Я перський цар. Усе буде як досі.

Від Прексаспа вимагалось одне: потвердити перед воями та населенням столиці, що на перському престолі сидить син Куруша Бардья.

Після цього в Прексасповому серці й узяв гору батько.

В Парсастахрі ще ніхто не знав про Камбісову смерть, але про смерть Бардьї чутки вже ширились, хоча імені його вбивці ніхто не знав.

Прексаспа охопила слабість. Камбіс однаково нікчемний цар, а якщо цей маг-мідієць Гаумата під іменем Курушевого сина стане царем великої й неподільної Перської держави, це не буде на шкоду його, Прексаспа, рідній землі.

Й він дав згоду. Хай же начувається божевільний Камбіс!

А потім усю Парсастахру збурунила звістка про смерть Камбіса. Якщо в царському палаці сидить не Курушів син, а мідійський маг Гаумата — це не одне й те ж. Байдужих за мурами царського палацу не стало. Народ глухо гомонів, усі по змозі озброювались. В обідню пору за мурами зібрався величезний людський вал. Але в палаці було спокійно: там був Прексасп, сміливий воїн і мудрий державець, усі в Персії знали Прексаспа й довіряли йому.

Вірні слуги нового царя вже нишком шепнули в різних кінцях натовпу, що незабаром на брамі царського палацу з'явиться Прексасп.

Народ іще дужче захвилювався.