За лаштунками в музеї - Кейт Аткінсон
Отже, народилася Аліса в ошатному домі на вулиці Міклґейт, де була сонячна дитяча кімната і більше слуг, ніж треба, а коли їй сповнилося чотирнадцять, родинні статки здиміли, а добре ім’я змішали з брудом. Софія обожнювала свою доньку-одиначку, але так і не оговталася від скандалу і смерті чоловіка, тож, щоб дати раду розбурханим думкам, вдалася до опію і врешті випадково прийняла смертельну дозу.
Бідашку Алісу ростили, щоб грати на піаніно й чарувати зір, аж раптом вона в неповні вісімнадцять лишилася сиротою, та ще й — що гірше — шкільною вчителькою, і не було в нею за душею нічого, крім материного годинника і срібного медальйона, який дідусь подарував їй на день народження.
Зі своїм майбутнім чоловіком вона познайомилася у 21. На той час вона вже майже рік жила в селі Роуздейл, де погодилася на посаду директорки маленької сільської школи на одну вчительку й велику грубку, яку треба було топити дровами. Учні стікалися з навколишніх ферм, а відвідуваність була поганенька, бо більшість дітей походила з родин сезонних робітників і мусила й собі помагати на землі. Аліса ненавиділа вчителювати і серед зелених долин сумувала за міськими принадами Йорка. Вона саме готувалася поринути в чорну меланхолію, коли якогось суботнього дня у травні до неї підкотила доля.
Моя прабабуся вийшла прогулятися сільськими дорогами. День заповідався гарний — уздовж доріг розквітнули дикий бузок і глід, усе пахнуло свіжістю й новизною, але вона від того тільки поринула в меланхолію ще глибше. А тоді, ніби у відповідь на її настрій, невідь-звідки нагнало грозові хмари, і бабуся, яка вийшла з дому в міцних черевиках, але без парасольки, виявилася безпорадною перед зливою. Вона промокла до нитки, коли Фредерік Баркер підкотився до неї на своїй бричці й запропонував підвезти до школи.
У нього був рівний і родючий клапоть землі в глибині Роуздейльської долини, гарненький котедж медвяного кольору, череда рудих девонських корів і сад, де його батько Вільям висадив уздовж муру шпалерні персики, які родили тверді й кислі плоди. Прабабуся необачно дозволила себе причарувати — хтозна, чим: може, легковажними теревенями, а може, солідною фермою і персиками. Він був на дванадцять років старший за неї і залицявся аж рік не покладаючи рук: то сиру принесе, то персикового варення, то дрів для шкільної грубки. Десь навесні наступного року настала мить, коли вона вже не могла відкладати вибору: чи то й далі вчителювати (ненависне заняття), чи то прийняти Фредерікову пропозицію руки і серця. Вона обрала друге, а тоді не минуло й року, як вона народила двійнят: Аду і Вільяма.
Залицяючись до Аліси, Фредерік старанно демонстрував їй лише найкращі сторони своєї вдачі, а ось запопавши її, він із полегшею відкрив молодій дружині всі прикрі сторони свого характеру. Коли Вільяма у крихітній труні-колисочці віднесли на цвинтар, Аліса вже усвідомлювала те, що цілий Роуздейл знав багато років, але не повважав за потрібне сповістити їй: Фредерік — понурий пияк із непогамовним бажанням робити ставки на що завгодно, від скачок та собачих і півнячих боїв до того, скільки кроликів він настріляє за годину, скільки ворон злетять у полі, де у кімнаті сяде муха. На що завгодно, аби ставки.
Врешті сталося те, що й мало: він втратив ферму і землю, що була в родині двісті років, і перевіз Алісу з дітьми — Адою, Лоренсом і малюком Томом — на той бік долини, до Свейлдейла, де влаштувався лісником. Відтоді народилося ще двійко дітей, а ще одне ось-ось мало прийти на світ. Не минало й дня, щоб Аліса не уявила, як їй жилося б, коли б вона не побралася з Фредеріком Баркером.
Аліса крає тісто, ліпить буханці, складає у жерстянки, накриває вогкою тканинкою і ставить підходити при печі. По такій спеці багато часу це не займе. Під білим фартухом у неї цупка темно-сіра саржева спідниця й запрана блуза з рожевими скляними ґудзиками у формі квіточок. Стокроток. Вона відчуває, як під блузою по шкірі стікає піт. Під очима в Аліси темно-сині кола, у голові гуде.
Вона знімає фартух, знову розтирає поперек і замріяно підходить до прочинених дверей. Прихилившись до одвірка, вона простягає руку і чуло пригладжує Аді волосся. Ада трусить головою, ніби хоче зігнати муху — вона терпіти не може, коли її торкаються — і знову заводить свою немелодійну колискову, а справжня дитина, Нелл, копає Алісу зсередини. Розфокусований Алісин погляд спиняється на чорнобривцях при задніх дверях. А тоді — і це найцікавіше в історії моєї прабабусі — з нею стається щось дивне. Вона от-от порине у свою власну країну див. Аліса стрімко лине до чорнобривців по прямій траєкторії — дія автоматична й цілковито мимовільна — і не встигає оговтатися, як її засмоктує у п’янку глибінь квітки, що жарить, як сонце. З наближенням до чорнобривців чітко вимальовується кожна деталь: ряди видовжених овальних пелюсток, багряна подушечка тичинок у центрі, кошлаті зелені стебла мчать назустріч, а тоді оповивають її, так що вона шкірою відчуває несподівано оксамитову фактуру пелюсток, перш ніж у ніс б’є кислий запах соку.
А тоді цілий світ починає тривожно пінитися й гудіти, і рослинне жахіття закінчується. Аліса відчуває прохолодний вітерець на лиці, і коли зусиллям волі розплющує очі, то бачить, що пливе у незабудково-блакитному небі метрів за десять над котеджем.
А найдивніше, як при цьому тихо. Вона бачить, що Лоренс і Том перегукуються з протилежних кінців поля, але звук її не досягає. Вона бачить, що Ада співає ляльці, але з її вуст не зривається ані ноти. І найхимерніше: Аліса бачить себе при порозі котеджу. Вона розмовляє з Адою, вуста складаються у слова, але з них не злітає ані звуку. Птахи — ластівки і стрижі, жайворон, два припутні і малий яструб — так само безгучні. Під нею німують корови, полем розсипані німі вівці. Повітря аж бринить від комах усіх штибів, проте їхні крильця ворушаться безгучно.
Звуки тихнуть,
