




За лаштунками в музеї - Кейт Аткінсон

🏛️ «За лаштунками в музеї» — подорож у глибини пам’яті та сімейних таємниць 🕰️✨
Кейт Аткінсон у своєму романі «За лаштунками в музеї» відкриває перед читачем двері не лише до музейних експозицій, а й до складного, багатошарового світу людської пам’яті, де кожен експонат — це історія життя, сповненого радощів, болю, втрат і відкриттів.
📖 Ця книга — сімейна сага, психологічний роман і глибоке дослідження природи спогадів. На сторінках твору оживають голоси минулого, що переплітаються з теперішнім, створюючи захопливу мозаїку життя головної героїні — Рубі Леннокс.
📚 Зануритися у світ Кейт Аткінсон можна на readbooks.com.ua, де вас чекає незабутня подорож у глибини сімейних секретів та історичних подій.
🏠 Рубі Леннокс: голос, що веде крізь час
Рубі Леннокс — дівчинка, яка з самого моменту народження почувається зайвою у своїй родині. Вона зростає в маленькому магазинчику у Йорку, серед звичайного побуту, сварок батьків і таємниць, про які ніхто не хоче говорити.
Але це не просто історія її життя — це епічна розповідь про кілька поколінь її родини. Від першої сторінки читач розуміє: час у цьому романі не лінійний, а нагадує лабіринт, в якому минуле і майбутнє постійно переплітаються.
🔹 Чому її мати настільки відсторонена та холодна?
🔹 Які таємниці ховаються у родинній історії?
🔹 Чи справді минуле визначає наше майбутнє?
Рубі розповідає свою історію із тонкою іронією, щирістю та гіркою правдою, роблячи читача частиною своєї подорожі.
🎭 Життя — це музей, де кожен експонат має свою історію
Музей — не лише фон для цієї історії, а й метафора всього життя.
📸 Фотографії, старі листи, сімейні реліквії — усе це як музейні експонати, що приховують правду про минуле.
🔍 Кожен артефакт у сімейному музеї Ленноксів відкриває новий розділ історії: невідоме кохання, втрачені надії, покоління, що пройшли крізь війни, зміни та негаразди.
👁️🗨️ Але чи завжди варто розгадувати ці таємниці? Чи, можливо, деякі речі краще залишити у пилу часу?
⏳ Минуле не відпускає: історія поколінь
Роман простежує долі кількох поколінь сім’ї Рубі, починаючи з XIX століття.
🕰️ Часові стрибки ведуть читача у вир подій:
🔹 Перша світова війна та її наслідки ⚔️
🔹 Важкі післявоєнні часи та родинні драми 💔
🔹 Повсякденне життя в Англії різних десятиліть 🏡
Кейт Аткінсон майстерно поєднує реальні історичні події з сімейними таємницями, створюючи теплу, але водночас болючу історію про кохання, втрати та пошук себе.
🎨 Стиль, що заворожує
📖 Роман написаний від імені Рубі, але він не дотримується традиційної хронології. Кожен розділ — це новий фрагмент пазлу, що поступово складається у цілісну картину.
📝 Гумор, сарказм і тонка психологія персонажів роблять книгу не просто сімейною сагою, а глибоким психологічним дослідженням.
📌 Якщо вам подобаються романи Кейт Аткінсон, Джулії Барнс або Маргарет Етвуд — цей твір стане для вас відкриттям!
💡 Чому варто прочитати «За лаштунками в музеї»?
✔ Глибока сімейна історія — кілька поколінь, пов’язаних тонкими нитками долі.
✔ Нестандартний стиль оповіді — розповідь із постійними часовими стрибками.
✔ Поєднання гумору та драми — щирі емоції, що торкаються душі.
✔ Атмосфера Англії XX століття — занурення у життя звичайних людей.
✔ Таємниці, які розкриваються поступово — інтрига не відпускає до останньої сторінки.
📚 На readbooks.com.ua ви знайдете цей роман, що змусить вас і сміятися, і плакати, і замислюватися про життя та пам’ять.
🎭 Що приховує сімейний музей?
❓ Як таємниці минулого впливають на наше майбутнє?
❓ Чи можна знайти себе, розбираючи уламки чужих спогадів?
❓ Що важливіше: знати правду чи зберігати ілюзії?
🌟 «За лаштунками в музеї» — це роман, який варто відкрити, щоб зрозуміти, що кожен із нас — музей власних спогадів.
🔎 Відкрийте для себе цей шедевр на readbooks.com.ua і пориньте у світ, де кожен спогад — це експонат, а кожне життя — цілий зал у музеї часу. 🏛️📖✨
Кейт Аткінсон
За лаштунками в музеї
Присвячую Єві та Гелен
Із вдячністю моїй подрузі Фіоні Робертсон за допомогу
Розділ перший
1951. Зачаття
Я існую! Мене зачали під опівнічний дзвін годинника на камінній полиці в кімнаті по той бік коридора. Годинник належав колись моїй прабабусі (її звали Аліса), а тепер його втомлений дзвін відлічує, як я входжу у світ. Мене починають творити з першим ударом і завершують із останнім, коли батько скочується з матері й поринає у сон без сновидінь завдяки п’яти пінтам гіркого елю із броварні «Джон Сміт», випитим у «Чаші пуншу» із друзями — Волтером і Бернардом Беллінґами. У мить, коли я перейшла із небуття в буття, мати вдавала, що спить, як вона часто робила у такі миті. Щоправда, батько мій суворої вдачі, тож його таке не спиняє.
Батька звати Джордж, і він років на десять старший за матір, яка зараз хропе на сусідній подушці. Мати звати Беренікою, але всі звуть її Банті.
Хіба ж «Банті» — ім’я для дорослої? А втім чи краще б мені повелося у матері з іншим іменем? У простушки Джейн, по-материнськи турботливої Марії? Чи, може, у якоїсь Аврори чи Камілли, жінки з романтичним іменем, а не кличкою, як зі сторінок коміксу для дівчаток? Проте вже пізно. Банті, звісно, ще кілька років зватимуть «мамочкою», однак за певний час не лишиться жодного іменника на позначення матері (мама, мамка, мам, ма, мати, матінка, матуся), який і далі видавався б мені доречним, і я перестану її звати взагалі. Бідолашна Банті.
Наша оселя зветься «Над Крамничкою», що, строго кажучи, не зовсім точно описує ситуацію, адже кухня та їдальня на тому самому рівні, що й Крамничка, а топографія житла включає ще й сателітні території — Задній двір. Крамничка (зоомагазин) стоїть на одній зі стародавніх вуличок, над якими зловісно нависає Йоркський собор. Саме тут свого часу селилися перші друкарі й вітражних справ майстри, що наповнили міські вікна кольоровим світлом. IX Іспанський легіон, що підкорив північ, марширував нашою вулицею, via praetoria свого бастіону, перш ніж відійти в небуття. Тут народився Гай Фокс, за кілька вулиць звідси повісили Діка Турпіна, та й інший видатний герой — Робінзон Крузо — син нашого міста. Як знати, де тут реальність, а де — вигадка?
На цих вулицях роїться історія, і навіть будівлі, де розташований наш магазин, уже кількасот років — стіни перехняблені, підлога похила, як у середньовічній кімнаті сміху. Відколи прийшли римляни, не було такого часу, аби на цьому місці не стояло будинку, тож годі й казати, що тут є певна кількість легших за повітря мешканців, які кружляють під кроквами та бантинами, скорботно маячать у нас за спиною. Особливо рясно привидів на сходах, а сходів тут багато. Духам є про що попліткувати. Варто дослухатися — і почуєш, як плюскотить вода під веслами вікінгів, як гримлять бруківкою колеса диліжанса на Герроґейт, як човгають і тупцяють давно спочилі ноги на балу в Асамблеї, як рипить перо преподобного Стерна.
Утім «Над Крамничкою» — це не лише географічна точка, а й самодостатнє неспокійне царство із примітивними законами і двома претендентами на престол — Джорджем і Банті.
Після зачаття Банті роздратована, але вона із цим відчуттям так зжилася, що, пововтузившись і покрутившись у ліжку, зрештою поринає у тривожну, обважнілу від снів дрімоту. У першу ніч у ролі моєї матері Банті могла обрати що завгодно із каталогу імперії снів, але зупинилася на смітниках.
У сні вона намагається перетягнути два важкі смітники через Задній двір. Час від часу вітер жбурляє їй пасма волосся на очі і в рот. Особливо багато клопотів доправляє один зі смітників, Банті аж здається, що в нього є норов, підозріло подібний до Джорджевого.
Різко сіпнувши один зі смітників, вона втрачає рівновагу, і той падає, гримить — грррюк, трррясь! — і випльовує свій вміст на заасфальтоване подвір’я. Відходи, переважно з магазину, розсипаються навколо — порожні мішечки від галетної суміші «Вілсонс», сплющені коробки від насіння для птахів, бляшанки «Кітікету» і «Чаппі», у які напхали картопляного лушпиння і яєчної шкаралущі, не кажучи вже про загадкові згортки з газет, що виглядали так, ніби могли містити відрізані дитячі кінцівки. Попри безлад, Банті уві сні задоволена тим, як акуратно виглядає її мотлох, але коли вона нахиляється, щоб усе зібрати, то розуміє: за нею хтось рухається. О ні! Навіть не обертаючись, вона розуміє, що це смітник Джордж виріс до гротескних розмірів і нависає над нею, готовий засмоктати у брудні металеві надра...
Мені мимоволі здається, що цей сон не звістує нічого доброго. Я хочу маму, якій снитимуться інші сни. Сни про морозивні хмари, веселкові льодяники, сонце, що котиться небом, як золота колісниця... та байдуже, це початок нової ери. Іде третє травня, сьогодні король виступить на церемонії відкриття Британського фестивалю, а за вікном світанковий хор звістує моє прибуття.
У спів пташок у саду незабаром вривається скрекотання Папужки у зоомагазині, а тоді — дрррринь! Дзвонить будильник на тумбочці, Банті прокидається, ойкає, лупить по кнопці на годиннику. Якусь мить вона лежить непорушно і слухає звуки дому. Незабаром у лондонському фестивальному павільйоні, що називається Куполом відкриттів, залунають захоплені вигуки радісних англійців, які дивляться в майбутнє з оптимізмом, але наш дім тихий, як не рахувати пташиного свисту і щебету. Навіть наші привиди поснули, згорнувшись по кутках і витягнувшись на карнизах.
Тишу раптовим хропінням порушує Джордж, і від цього звуку якась примітивна частина його мозку прокидається. Він притискає Банті до ліжка й починає досліджувати той клапоть плоті, на який лягла його долоня (нічого цікавого, просто поперек, але під ним криється мій власний, мій особистий Купол відкриттів). Банті, втім, вдається випручатися з-під Джорджевої руки, вона й так уже витерпіла одні статеві зносини за останні дванадцять годин (я!), а займатися таким