За лаштунками в музеї - Кейт Аткінсон

— Дурниці, — кажу я, сідаючи у свій потяг. — Минуле — це те, що ти забираєш із собою.

А я готуюся пройти шлях, що привів мене до Йорка, у зворотньому напрямку: потяг, літак, два човни. Мені треба повертатися до свого життя. Я й так загуляла. Я повертаюся до далекої Шотландії, за якою аж до північних льодів немає нічого, крім моря. Моя кров належить цій чужинській землі. Я це знаю, бо Патриція (хто б міг подумати) замовила комусь скласти наше генеалогічне дерево з розлогою хаотичною кроною, і воно нарешті пролило світло на шотландське походження Ленноксів. Патриція у захопленні генеалогією пішла ще далі й діловито складала послання відпиляним гілкам — листувалася з донькою тітоньки Бетті, Гоуп, у Ванкувері, і Тіною Доннер, нашою троюрідною сестрою за шлюбом, у Саскатчевані. Тіна минулого року з’їздила в Йорк і віднайшла ім’я Едмунда Доннера на славетному дзеркалі в кафе «У Бетті», просто при дамському туалеті. Тіна Доннер і до мене заїхала і привезла копію фотографії Ади й Альберта, яку Лілліан взяла із собою на «Міннедозу», що перевезла її через Атлантику. Тепер цей портрет стоїть у рамці на моєму столі — мені подобається дивитися на нього й розмірковувати про мої зв’язки із цими людьми. Тепер фотографії мсьє Армана розпорошило світом — є вони і в Гоуп, і у Тіни, і в Патриції. В Адріана лишилася фотографія Лоренса і Тома з маленькою Лілліан, а в мене — фотографія Аліси, легковажної матері, зниклої дружини, жінки, що розтала у часі.

Мої дівчатка, брунатні, як горішки — мої Аліса й Перла — уже виросли. Обидві вчаться в університеті, одна у Глазго, друга в Абердині, а я живу сама на острові, де пташок більше, ніж людей. У нас є гагари червоношиї та гаги, кроншнепи та пісочники. Тупики і чистики чорні, ворони й голуби сизі влітку гніздяться на кручах, а над пустками ширяють підсоколики і коморники.

А ще там є я. Що сталося зі мною? Я заробляю собі на життя, перекладаючи технічну документацію з англійської на італійську, тож мій шлюб із Джанкарло Бенедетті був не геть марний. Робота мені подобається, методична і загадкова водночас. А ще я маю яке-не-яке право називатися поеткою — на мою першу поетичну збірку, яку випустило невеличке единбурзьке видавництво, були добрі відгуки, і я збираюся ось-ось засісти за великий проект — поетичний цикл, заснований на нашому генеалогічному дереві. У ньому знайдеться місце всім — Аді й Альберту, Алісі та Рейчел, Тіні Доннер і Тессі Блейк, і навіть бічним сюжетам мсьє Жана-Поля Армана й Ени Тетлі, Мінні Гевіс і місіс Сіврайт. Їм усім є місце серед нашого гілля, і хто мені скаже, хто із них справжній, а хто вигаданий? Врешті-решт, я свято вірю, що лише слова можуть вибудувати світ, який має значення.

Я сіла на повільний потяг, що спиняється скрізь — у Дарлінґтоні, Даремі і Ньюкаслі, повзучи нортумберлендським узбережжям до Бервіка. Коли ми перетинаємо Твід, повітря стає прозоре, а небо підсихає. На кордоні наш потяг вітає бліда веселка, як водяний знак. Я — в іншій країні, що зветься домом. Я жива. Я — безцінна коштовність. Я — крапля крові. Я — Рубі Леннокс.

Від видавництва

Ви тримаєте в руках книжку, яку випустило у світ київське видавництво «Наш формат». Ми видаємо українською мовою оригінальні й перекладні дослідження із соціальних і гуманітарних наук, найкращі зразки сучасної художньої літератури, роботи Нобелівських і пулітцерівських лауреатів, бестселери The Economist, New York Times, Financial Times.

«Наш формат» видає ділову літературу, яка мотивує, пропонує нові ідеї і творчі рішення, адже ми теж хочемо бачити довкола якісні послуги й товари, вироблені в Україні. Публікуємо мемуаристику і біографії видатних людей, які надихають і дають корисний урок, адже освічені громадяни — окраса країни.

Кожен наш проект — це нове робоче місце для перекладачів, редакторів, коректорів і дизайнерів, робота для українських типографій, а отже й розвиток вітчизняної економіки. Купуючи книжку «Нашого формату», ви інвестуєте у здорове майбутнє країни і свій особистий розвиток.

З любов’ю і вдячністю

команда «Нашого формату»!

«За лаштунками в музеї» — дебютний роман Кейт Аткінсон, що одразу отримав Whitbread Book Awards (нині Costa Book Awards).

Головна героїня роману, Рубі Леннокс, починає опис життя від моменту зачаття, та з ходом сюжету виявляється, що розповідь про будь-кого із нас треба починати значно раніше: особиста історія нерозривно переплітається з великими подіями доби, міста складаються з нашарувань усіх епох, у які вони існували, а будь-яка сім’я принаймні наполовину складається з родинних скелетів у шафі.

Ця злегка сюрреалістична історія, де від трагедії до водевілю один крок, а римські легіонери сусідують із йоркширськими фермерами XIX століття та пілотами часів Другої світової війни, запрошує читачів до археологічних розкопок у родинній та історичній пам’яті.

Кейт Аткінсон — британська письменниця, нагороджена Орденом Британської імперії, тричі лауреатка престижної літературної премії Costa Book Awards. Її перший роман «За лаштунками в музеї» було оцінено вище, ніж книжку знаменитого Салмана Рушді, а серію бестселерів про приватного детектива Джексона Броуді Стівен Кінг назвав «головним детективним проектом десятиліття». За роман «Життя за життям» («Наш формат», 2018) Кейт Аткінсон здобула нагороду British book Awards (2013) у номінації «Автор року».

Негідники, бунтівники, невдахи та зрадники. Вони можуть бути в кожній сім’ї, але їх рідко описують з такою влучністю та в’їдливістю, як у цій книжці

Washington Times

Ця історія, що описує кілька поколінь напрочуд проблемної йоркширської сім’ї, стала одним із найдотепніших британських романів за багато років.

New York Times Book Review

Примітки

1

«Ода. Натяки безсмертя у спогадах раннього дитинства» Вільяма Вордсворта у перекладі Романа Кисельова. — Прим. пер.

2