Постріл із глибин - Ерік Ларсон

мав можливість краще зрозуміти тактику субмарин та методи ухиляння від атак, то ідея торпедної атаки цивільного корабля не здавалася б такою неймовірною і Тьорнер мав би шанс — хоч і крихітний — зробити якийсь маневр, щоб зменшити пошкодження або навіть зовсім уникнути торпеди. Він міг би ввімкнути турбіни заднього ходу, різко зменшуючи швидкість корабля, — так розрахунки Швіґера щодо швидкості та відстані не мали б жодного значення, і торпеда б не влучила. Він міг би також скористатися доведеною на практиці маневреністю «Лузитанії», зробити різкий поворот праворуч або ліворуч і ухилитися від торпеди або ж пустити її по дотичній.

Усього через два місяці інший капітан «Кунард» Деніел Доу, який повернеться на роботу, зробить саме це, чим заслужить подяку від ради директорів[555]. П’ятнадцятого липня 1915 року вартовий на борту «Мавританії» під командуванням Доу помітив перископ за півмилі. За мить субмарина випустила дві торпеди в напрямку корабля — їхні сліди було чітко видно. Капітан наказав негайно зробити повний поворот праворуч, у напрямку субмарини. Жодна торпеда не влучила, субмарина занурилась та пішла геть.

U-20.

«Treff!»

Запис у журналі Швіґера від 14:10 7 травня починається зі слова Treff, що в перекладі з німецької означає «удар». Він записав: «Торпеда влучає у правий борт, зразу за містком. Надзвичайно сильна детонація, величезна вибухова хмара (хмара піднімається значно вище за передню трубу). Вибух торпеди, здається, супроводжувався другим вибухом (котельня, вугілля, порох?)»[556].

Його лоцман Ланц стояв коло нього біля перископа. Швіґер відійшов, даючи йому можливість теж подивитися. Ланц міг за силуетом та конструкцією палуб упізнати навіть маленькі кораблі. Але цього разу йому не довелося докладати зусиль, і вже за мить Ланц сказав: «Господи, це ж “Лузитанія”».

Журнал Швіґера свідчить про те, що тільки після слів Ланца він дізнався, який саме корабель затопив, але це малоймовірно. Зовнішній вигляд корабля — його розміри, силует, чотири труби — робив його чи не найбільш упізнаваним судном того часу.

Швіґер знов подивився в перископ. Побачене тепер вразило навіть його.

Частина IV

Чорна душа

«Лузитанія».

Удар

Торпеда зникла з поля зору десь під краєм палуби. Якусь мить нічого не відбувалось, і могло здатися, що вона не спрацювала або не влучила. «Я побачив, як вона зникла, — згадував один пасажир, — і якусь мить ми всі сподівалися, що, може, вона не вибухне»[557].

Наступної миті 158 кілограмів вибухівки здетонували від удару об корпус — на рівні містка, приблизно в 10 футах під ватерлінією.

Бойова частина вибухівки миттєво з твердої речовини перетворилася на газоподібну. Цей «фазовий перехід» вивільнив величезну кількість тепла, температура якого перевищувала 5000°С за умов неймовірного тиску. Як пояснював один із конструкторів субмарин початку XX століття, «корпус корабля — не більше ніж паперова серветка в руках цих неймовірних сил»[558].

Гейзер морської води, обшивки, мотузок та шматків сталі здійнявся в повітря на висоту двох кораблів. Шлюпку № 5 «розірвало на атоми»[559], як сказав один із вартових. Корабель продовжував рухатись уперед крізь цей гейзер, який майже відразу впав на палуби. Пасажири миттєво намокли, уламки відскакували від дощок для гри в шафлборд. Діти на палубі А припинили стрибати через мотузку.

Діра розміром з невеличкий будинок утворилася нижче від ватерлінії. Горизонтальні її розміри перевищували вертикальні: приблизно 40 футів завширшки та 15 футів заввишки. Але наслідки вибуху не обмежувалися цією дірою. На площі, яка в 15 разів перевищувала розміри самої діри, вилетіли заклепки та сталеві плити. Усі скляні ілюмінатори, що були поряд, потріскалися. Переборки були зруйновані, а водонепроникні двері зірвані. Відносно невеликі двері та приміщення пасажирських кораблів розсіювали вибухову хвилю не так добре, як відкриті трюми вантажних суден, і тому їх було легко зруйнувати. Проектувальники «Лузитанії» робили ці бар’єри так, щоб вони витримували зіткнення з мілиною — не з’являлася навіть думка про те, що такий корабель може наразитися на вибух торпеди об корпус під водою.

Усередині, під корпусом, просто в місці удару, був правий кінець головної переборки, яка тяглася по всій ширині корпусу, — однієї з дюжини таких переборок корабля[560]. Саме ця переборка відділяла передню котельню — котельню № 1 — від великого вугільного резервуара, що розміщувався ближче до носової частини судна, так званого поперечного бункера. Це був єдиний бункер корабля, який тягся поперек корабля. Усі інші бункери були поздовжні. На той момент подорожі вони були майже повністю пустими.

Через рух корабля вперед — початкова швидкість складала 18 вузлів — затоплення відбувалося «форсовано»[561], і морська вода заливала корабель зі швидкістю близько 100 тонн на секунду. Вона ринула в поперечний бункер та котельню № 1, де розміщувалися два котли з однокінцевими нагрівачами та два з подвійними. Саме звідси починалася головна парова труба. Вода також затопила поздовжні бункери з правого борту — біля місця удару, — і корабель відразу почав хилитися на правий борт. Вода продовжувала прибувати в котельню № 1 та поперечний бункер, і ніс теж почав іти від воду. Корма здіймалася вгору, і корабель почав перевертатися.

Капітан Тьорнер стояв на палубі А, коло дверей у свою каюту, коли раптом почув вигук вартового про торпеду[562]. Він побачив слід на воді й торпеду, що зникла під правим бортом. На мить запала тиша, а потім у повітря здійнявся стовп води та уламків. Через раптовий вибух та нахил корабля Тьорнер втратив рівновагу.

За його спиною падали вода та уламки, і він помчав сходами на місток.

Те, як пасажири перенесли вибух, цілковито залежало від того, де вони перебували в цей момент. Корабель був дуже довгий — близько 800 футів — і неймовірно пластичний. Ті, хто стояв або сидів ближче до корми, у кімнаті для паління другого класу, або в кафе «Веранда», або ж на звісі корми — там, де корма виступала над стерном, — відчули лише глухий удар. Олівер Бернард тоді подумав: «Ну, не все так погано»[563]. Ті, хто був найближче до містка, відчули все більш яскраво: «Нам на голови падали вода, шматки вугілля, уламки дерева та інше, — згадував Двайт Гарріс. — Я впав долу та притис себе до борту, але весь намок!»