Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
Анна акуратно розгорнула перший-ліпший лист і прикипіла до нього поглядом. Сумнівів практично не залишалося. Нещодавній лист від сусіда й оті давні листи написані однією людиною.
Вона розгладила аркуш паперу долонею, поклала біля нього лист від пана Северина і присунула свічник ближче. Лист до Анелі пожовтів від часу, букви не так чітко читалися, як на листі сусіда, проте сумнівів не було. Почерк, яким були написані ці два листи, належав тій самій людині.
Відчуваючи, як їй стає трохи не по собі, Анна знесилено опустилася на крісло при столі. Сиділа і мовчки дивилася на розкладені перед нею листи. Її найгірші припущення підтвердилися. Їхній сусід виявився отим загадковим незнайомцем, який написав Анелі всі ці листи. Чи був він її коханцем? Майже не сумнівалася, що так.
Анна мимоволі торкнулася рукою обличчя, тоді обережно потерла пальцями скроню. Напевно, пан Северин дуже любив дружину Адама. Він навіть доньку назвав на її честь. Так ніколи не роблять тоді, коли не було справжнього кохання. Вона теж сина назвала на честь померлого чоловіка саме тому, що дуже його любила.
Анна ще раз кинула замислений погляд на листи. Нічого доброго від них не очікувала. Прекрасно розуміла, що пан Северин і раніше знав та цікавився всім, що стосувалося життя Адама та Анелі, і що зараз він теж в курсі того, що відбувається в її маєтку. Він, певно, й про неї давно все знав. І ота його тяжба за землю, яку він затіяв після смерті Анелі, теж не випадковість. Сусід цілеспрямовано намагався чогось досягнути. Але чого? Зашкодити Адамові, бо ненавидів його? Цілком імовірно. Та й відновлення претензій на землю після смерті Адама і саме тієї миті, коли вона повернулася в маєток, – це теж не випадковість. Її фінансове становище, як ніколи, хитке. Сусід явно замислив щось недобре. Але що? Знищити її? Забрати землю? Якось шантажувати?
А якщо Люцина справді не донька Адама? Час її народження майже збігається з часом листування Анелі та пана Северина. Окрім того, вона анітрохи не схожа на Адама. Імовірність того, що батько Люцини пан Северин, надто велика. Може, саме тому сусід затіяв оту тяжбу? Тепер він матиме чим шантажувати її. Може, він саме цим шантажував і Адама?
Анна взяла в руки один з листів пана Северина до Анелі й заглибилася в читання. Відклала вбік. Взялася за другий. Незчулася, як прочитала всі.
Підвівшись з крісла, Анна почала ходити по кімнаті. Нічого нового вона з цих листів, звісно, не довідалася і тому знову губилася в здогадах. Відколи і скільки тривав цей адюльтер Анелі? Чи знав про нього Адам? Як Анеля ставилася до пана Северина? Здається, теж любила. Цікаво, де вона познайомилася з ним? Зрештою, це питання якраз не складне. Маєток її батьків неподалік. Всі вони – Адам, Анеля, пан Северин – могли знатися ще з дитинства. Між ними всіма взагалі могло відбуватися все, що завгодно. Жодне з найнеймовірніших припущень не виглядає як бурхлива фантазія чи неправда.
Вона так багато не розуміла і не знала, що почувалася цілком беззахисною в цій ситуації. Чи не доведеться їй розплачуватися за чужі провини? Таке цілком можливе, проте аж ніяк не бажала того. Ні, вона таки мусить знайти відповіді на всі ці запитання. Головне, щоб відповіді прийшли вчасно. Бо іноді буває так, що відповіді на колись важливі запитання приходять саме тієї миті, коли вони не лише вже не потрібні, але й не здаються важливими.
Анна замислено поскладала всі листи, акуратно їх вирівняла і перев’язала шовковою стрічкою. Що вона з ними робитиме, наразі не знала, проте вирішила, що обов’язково візьме з собою у маєток. Ця справа потребує осмислення, роздумів і чіткого розуміння того, що їй робити далі. З таким поспішати не можна. Наразі мусить затаїтися і розвідати все про пана Северина, про його стосунки з Анелею, про Люцину, а ще спробувати зрозуміти, яку гру він затіяв і чого намагається досягнути. Здаватися аж ніяк не збиралася.
Анна заховала листи на дно дорожнього саквояжу і повернулася до столу, щоб загасити свічки. Завтра вранці мала ще одну справу у Львові й мусила добре виспатися. Якщо їй пощастить, то вона побачить дружину Тадеуша. Для чого їй це – досі не розуміла, проте мала передчуття, що мусить це зробити обов’язково.
Розділ 10
Зранку Анна вдягнулася значно старанніше й вишуканіше, аніж звичайно. Елегантно, просто, але модно. І нічого, що в траур. Він робив її навіть витонченішою та шляхетнішою. Зрештою, всі її кольорові сукні все одно були старими та не модними, а їй сьогодні хотілося виглядати бездоганно. І не тому, що знов повернулася до Львова і збиралася побачитися з Гелею. Навіть не тому, що йшла дивитися на дружину Тадеуша. Їй на очі потрапляти не збиралася. Просто відчувала потребу почуватися впевнено. Для жінки одяг – це іноді щось на кшталт обладунку лицаря і впевненість у тому, що всі несподіванки вона зустріне цілком «озброєною».
Відкинувшись на спинку сидіння брички та наказавши візникові підняти верх і заїхати в густу тінь дерев, Анна майже годину терпляче чекала, коли з будинку вийде дружина Тадеуша. На цей дім ще вранці вказала Геля. Вона ж порадила не покладатися на випадок чи долю, а організувати все самим. Зрештою, це так просто і безпечно, що гріх було не скористатися її порадами. Геля була в доволі теплих і приязних стосунках не лише з мамою свого Стефана, але і з його сестрою пані Маріанною. Запросто заходила до них в гості в будь-який час і могла попросити та пояснити їм усе, що завгодно. Що вона пояснювала сестрі чоловіка і як вмовила ту запросити з собою на прогулянку дружину Тадеуша, Анна не знала. Та й особливо не прагнула довідатися про це.
Десь у глибині душі розуміла, що Геля не приховуватиме від сестри чоловіка її історію з Тадеушем. Все одно з цим мужчиною у неї до ліжка справа не дійшла, а отже, її репутація не постраждала і така розповідь – лише пікантна пригода, а не скандал. Та й пані Маріанні якось треба було пояснити
