Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
Анна провела поглядом покоївку, яка з доволі спантеличеним виглядом попрощалася з нею та зникла за дверима канцелярії, і полегшено відкинулася на спинку крісла. Здається, обійшлося. Навряд чи Кася щось запідозрила. Це добре, бо прощатися з цією дівчиною їй аж ніяк не хотілося. Взяла її до себе насамперед тому, що та була сиротою, і тепер почувалася відповідальною за її долю. Не сказала б, що завжди була в захваті від її роботи чи кмітливості, проте за ці роки звикла до неї. Та й жаліла її. По собі знала, як воно – опинитися без підтримки родини. Життя сироти аж ніяк не з медом.
Анна ще раз неуважно глянула на лист від сусіда. Незрозуміло лише, чого їй раптом захотілося подарувати Касі майже нову сукню? Невже щоб підкупити або ж задобрити? Ні, дурниці. Чого б це їй таке дивне спало на думку? Вона ж нічого поганого не зробила сьогодні ввечері, і Кася нічого підозрілого теж побачити не могла. Садиба пана Северина в протилежному від альтанки боці.
Анна підвелася з-за столу, підійшла до вікна, за яким зовсім споночіло, і ледь відхилила фіранку. Серпик місяця вгорі й сутінки, які поступово перетворювалися на глуху ніч. Не розуміла чому, але зараз почувалася доволі незатишно. Здається, зовсім не була переконана, що чинить правильно і що справді йде за покликом власного серця. Чи аж так сильно потрібний їй цей Тадеуш? Чи не намагається вона побачити в ньому людину, якою він анітрохи не є? Що їй взагалі відомо про нього? Практично ж нічого. Лише те, що він написав їй про себе сам? А якщо він цілком інша людина? Тоді розчарування не уникнути. Анна ще раз глянула у ніч за вікном і важко зітхнула. Як же вона змучилася від самотності й від того, що нема на кого опертися. Скільки можна плакати в подушку лише тому, що досі молода, сповнена сил, бажань і невиразної туги за ніжністю та коханням? Доки можна оплакувати те, що людина, яку любиш понад усе на світі, тепер на цвинтарі?
Анна ледь відступила від вікна. А може, Тадеуш справді хороший чоловік, і вона даремно мучиться сумнівами? Сьогодні ж цілком ясно відчувала, що вона дуже сильно подобається йому, і що як жінку він її справді хоче. Може, вона йому потрібна не лише для ліжка? Може, з часом він би міг стати для неї близькою людиною? З Адамом у неї теж усе починалося з чуттєвих моментів і його тілесних бажань, а потім прийшла душевна близькість, повага до вимог та бажань одне одного, співчуття в горі, тепло присутності поряд, тиха ніжність, справжня любов і розуміння того, що вони одне для одного дуже багато означають.
Анна замислено поправила волосся і опустила руки. Ні, наразі нічого певного про Тадеуша вона сказати не може. Варто зачекати, як розвиватимуться події далі. Принаймні треба хоча б обдумувати все це на свіжу голову, а не мучитися сумнівами зараз. Коли в голові хаос, найкращим рішенням є оте найлегше і найпростіше: все облишити та піти спати. Тим більше, надворі ніч, і від того, що вона ламає собі голову над проблемами, нічого не зміниться. Завтра буде новий день, а з ним нові сили та свіжі думки.
Розділ 8
Анна розплющила очі, повернула голову до вікна і полегшено зітхнула. Прокинулася навіть раніше, аніж планувала. Світанок лише ледь-ледь займався на обрії, сонячні промені майже не пробивалися крізь передсвітанкову імлу, а птахи ще не прокинулися, і за вікном панувала тиша. Підводитися з ліжка так рано, звісно, не хотілося, проте Анна розуміла, що мусить забрати з альтанки капелюшок та шаль ще до того, як попрокидаються всі домашні, і до того, як над річкою повністю розсіється вранішній туман, який сховає її від стороннього ока.
Важко зітхнувши, Анна тихенько підвелася. На жаль, після сну в голові їй анітрохи не прояснилося. Та й думки не стали виразнішими. Лише серце стискалося незрозумілим передчуттям чи то радості, чи то суму. Ніби зважувало на уявних вагах її майбутнє і ніяк не могло знайти рівновагу, яка подарувала б щастя. Анна ще раз важко зітхнула і простягнула руку за одягом, який звечора підготувала собі на ранок. Натягнула панчохи, зашнурувала корсет, вдягнула нижню спідницю та сукню, накинула шаль, тоді взула черевички і, намагаючись нікого в помешканні не розбудити, обережно вислизнула з будинку на вулицю.
На порозі призупинилася. Здається, туман не лише не розсіювався, а навпаки, густішав і зараз клубочився щільними шарами вологого повітря над пасовищем аж до річки. Як добре. Ніхто з робітників чи селян навіть випадково не помітить її в такому щільному тумані.
Намагаючись не надто намочити у високій траві поділ сукні, Анна проминула господарські прибудови та сад і завернула на бокову доріжку парку. Ранок був доволі прохолодний та росяний, і Анна швидко відчула, що змерзла та цілком промочила літні черевички. Щастя, що до альтанки недалеко. Зайшла туди ще до того, як в альтанці цілком розвиднилося, але те, що їй було потрібно, побачила відразу. Капелюшок і шаль лежали посеред вкопаного в землю столу. Очевидно, із землі їх підібрав Тадеуш, а потім акуратно поскладав шаль та поклав на стіл разом із капелюшком.
Не надто роздивляючись, Анна схопила в оберемок свої речі й відразу вийшла з альтанки геть. Сонце піднімалося над обрієм дедалі вище, промені світла починали потроху прокрадатися крізь густий туман, а сам туман ставав напівпрозорим, а тоді й зовсім танув у золоті світанку. Новий день прокидався разом із несміливим, а тоді дедалі гучнішим цвіріньканням пташок. Ще за півгодини зовсім розвидниться, а в маєтку завирує життя.
Намагаючись встигнути додому до того, як туман цілком розсіється, Анна пришвидшила крок, проте в будинок прослизнула, коли сонце сліпило очі, а від туману залишилася тільки роса на траві.
Навшпиньках зайшовши до кімнати, Анна тихенько причинила за собою двері. Поклала на стіл капелюшок, повішала на бильце крісла шаль, почала розщібати сукню. Одяг був вологим від роси та туману, а сама вона змерзла й аж тремтіла від холоду.
Анна присіла на край ліжка, роззулася, стягнула мокрі панчохи і почала витирати ноги рушником. На мить зупинилася і глянула у вікно. Так рано виходити з кімнати
