Трагедія гетьмана Мазепи - Валентин Лукіч Чемеріс

А ось Мазепа втікав з рідної України, за чию волю він боровся і…

Боровся і не виборов – навіть свою волю втратив.

Втікав з України, що була, по суті, під владою чужого царя, втікав, не знаючи куди. Просто в світ широкий. Гнітила думка, що він залишає рідну Україну, матку рідну свою, як писав в одному з віршів, залишає, знаючи, що поза Україною у світі білому – а він, кажуть, безмежний – іншої України – рідної – немає і ніколи не буде. Шведам легше – у них є рідна Швеція, куди вони, вцілілі, хоч і м’яті-перем’яті, а таки повернуться. А Мазепу таке щастя попереду не чекало, попереду була чужа-чужаниця. І що творилося на душі в старого гетьмана – краще й не згадувати. Кінець світу білого, виявляється, є. Саме тоді в цьому переконався Іван Мазепа, збіглий гетьман, і той кінець світу був у його душі.

А там, у краю, що він його залишав, лютував чужий цар.

Про метод «випаленої землі», що залишали після себе московити, свідчить швед Христофор Гассман:

«На 40 миль майже всі села були спалені, всі їстівні припаси і фураж зіпсовані, так що ми не знайшли там нічого, крім голої пустелі і лісових просторів, у яких загинула велика кількість людей і нелічена кількість коней та іншого скота… Ми перебували в спустошеній країні».

Цар Петро господарював як у себе вдома, бо тепер Україна вже цілком і повністю провінція в його царстві. І він радий, що так сталося. Лютує лише тому, що не зумів спіймати гетьмана і відвести душу свою… Але він все робитиме, аби бодай і в чужих краях спіймати, виловити збіглого гетьмана і привезти його і потім довго і з насолодою підбирати йому тортури.

З історичних джерел:

«Коли Петро I дізнався про втечу Мазепи до Карла ХII, він впав у скажену лють. Після Полтавської битви Меншиков отримав найсуворіший наказ: догнати і схопити зрадника, але виконати його не зумів – Карл XII і Мазепа встигли втекти до Туреччини.

Бажання стратити зрадника було таким великим, що всупереч своїй звичній скаредності Петро І пропонував турецькому муфтію 300 тисяч талерів, якщо той переконає султана видати йому втікача, але турки відмовилися те зробити».

Навіть за 300 тисяч талерів – колосальної на той час суми! І турки нею не спокусилися – честь їм і хвала!

Проте в Оттоманській Порті все могло круто змінитися в будь-який день, як за помахом чарівної палички. Це гетьман знав, а тому був насторожі. Золоті червінці, та ще коли їх добра торба, завжди можуть узяти верх.

Але турки залишилися вірними заповітові свого Корану – не видавати втікачів, які шукають у них охорони та захисту, тож не видали гетьмана України на люту розправу жорстокого царя, який часто в гніві своєму незагнузданому втрачав людську подобу.

А тим часом гетьмана-втікача відразу ж, як він прибув, з королівськими почестями прийняв турецький генерал-губернатор, він і повідомив про рішення султана не видавати скаженому цареві втікачів, ще й до всього ж наказав ставитися до гетьмана з великим пошанівком, як до монарха, який бореться за волю і незалежність свого народу і краю свого. А що він програв… Від поразок ніхто не застрахований. Сьогодні програв, завтра виграє, і буде у світі справедливість – слава Аллаху!

Отож король і гетьман та інші українські діячі 17 липня перетнули біля Очакова турецький кордон. Зрештою, дісталися сторожового турецького поста. Погоні не було. Тільки в Бендерах стало відомо, що Петро І неодноразово просив турецькі власті видати йому Мазепу (на короля не зазіхав), але отримав відмову [20].

Безрогі корови Джорджа Оруелла

…І залишалося до волі ще 282 роки.

Загалом – 102 930 днів. І ночей теж.

І їх треба було якось пережити в неволі – СТО ДВІ ТИСЯЧІ ДЕВ’ЯТСОТ ТРИДЦЯТЬ ДНІВ І НОЧЕЙ!

(А загалом, починаючи з «вікопомного» 1654 року, коли Богдан Хмельницький необачно «возз’єднав» Україну з Росією, Україна пробула в неволі аж цілих 337 років!)

Пережити аж до 1991 року, коли виникне на карті світу незалежна Україна і ніякі сусідні царі-імператори вже над нею не будуть владні.

А вона – незалежна Україна – могла б виникнути ще у 1709 році, коли б…

Коли б тоді народ підтримав гетьмана Івана Мазепу в його священній боротьбі за незалежність України, за визволення її з чужого ярма.

Коли б… Приклад умовного способу: коли б, якби, за умови тощо…

Але історія не знає умовного способу.

Але…

Як скаже Мазепа в однойменній поемі Володимира Сосюри:

Хіба народу не любив я!

Собі на горе й безголів’я

Не зрозумів мене народ…

У цьому й полягала страшна трагедія Мазепи. І Мазепи, і…

І трагедія самого народу, який не зрозумів свого гетьмана та його боротьби за свободу.

Чи в нас народ такий унікальний – діти і ті, ставши дорослими, жадають жити окремо й незалежно від своїх батьків, а тут… Народ! То невже він – український народ – унікальний, що може обходитись без свободи?

Хоча, як кажуть, буває. Гонорові поляки, які постійно будували «Велику Польщу від можа й до можа» (себто від моря й до моря), часто й за рахунок інших країн, у тім числі й шарпаючи Україну, добудувалися до того, що самі втратили волю. (Як у прислів’ї: пішов по шерсть, а повернувся стриженим!) Це тоді Пруссія, Австрія та Росія здійснили поділ території Польщі (1772, 1793, 1795) і Польща з імперськими замашками на цілих 120 років втратила державну незалежність!

Чи, може, правий був англійський письменник Джордж Оруелл, автор архіпопулярних і завжди актуальних романів «Скотний двір» чи «1984»; так ось він якось зауважив – не без гіркоти:

«Вивести породу людей, які не бажають свободи, не складніше, як вивести породу безрогих корів. Хоч і не існує ніякої чіткої заборони, – додає далі, – ніхто не порушує офіційну лінію. Циркові собачки стрибають, коли приборкувач лясне батогом. Але істинно видресирувані собачки роблять сальто без будь-якого батога».

Гм… Простіть мене, грішного, але іноді здається…

Здається, що Джордж Оруелл правий.

Уявляєте – ПРАВИЙ!

Безрогих корів вивести, може, й складніше, як народ, який не бажає свободи, але їх все одне виводять [21].

Як і народ, який не бажає свободи.

Не стали одностайно, Мазепа сконав у