У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра - Марсель Пруст

а їхньою невиліковною хворобою; і знов-таки, як оті жиди (але не ті, хто спілкується лише зі своїми одноплемінниками і в кого завше на устах обрядові вирази й освячені жарти), вони цураються одні одних, шукають товариства тих, хто був би їм у всьому антипод і хто їх уникає; вони вибачають їм хамство і дуже радіють їхній прихильності; водночас вони оточують себе такими самими, як вони, бо їх банітують, бо їх ганьблять і, зрештою, у них виробляються, як у жидів і теж як вислід нагінок, тілесні й духовні расові ціхи; іноді гарні, а здебільшого огидні (попри кпини, якими ті, хто ближче зійшовся, асимілювався з іншою расою і на позір уявляється не таким збоченцем, дошкуляють тим, хто збочений більше), вони відпочивають у товаристві до них подібних, їм легше стає на думку, що ті існують, а проте вони заперечують свою належність до цієї раси (сама її назва є найбільшою зневагою для них), вони охоче зривають маски з тих, хто цю свою належність приховує, і не тільки з нечестивого бажання їм шкодити (хоча цим вони грішать), а щоб не вішали собак на них; вони промацують збочення, як лікар апендицит, навіть в історії їм любо нагадувати — як ізраїльтяни мовлять про Христа, — що й Сократ був одним із них, забуваючи про те, що поняття збочення не було за тих часів, коли гомосексуалізм вважався нормою, так само як перед Христом не могло існувати антихристиянства, забуваючи про те, що тільки ганьба творить злочин, бо дала вижити лише тим, у кому жодна проповідь, жодні приклади, жодні кари не могли подолати природженого нахилу, який через свою химерію дужче відштовхує інших людей (хоча вона може уживатися з високими моральними прикметами), ніж менш огидні вади, як-от, скажімо, злодійкуватість, жорстокість, підступність, вади зрозуміліші, а отже, й прощенніші з погляду загалу; ці люди утворюють своєрідну масонську ложу, тільки ще розлеглішу, діяльнішу і потаємнішу; бо вона спирається на єдність смаків, потреб, навичок, на такі самі небезпеки, на те, що всі члени її проходять одну й ту саму школу, дістають одні й ті самі знання, на те, що в них один і той самий спосіб дії і своя особлива мова, ложа, де навіть ті її члени, які не хочуть знатися навзаєм, одразу впізнають одне одного з природних чи умовни$ знаків, мимовільних чи обміркованих, з таких самих, з яких жебрак угадує, що ось цей великий пан — такий самий жебрак, як і він, хоча він закриває дверцята його екіпажу, з таких самих, із яких батько впізнає себе в нареченому його доньки, хворий — у лікареві, сповідник — у панотцеві, підслідний — в адвокаті; всі мусять зберігати свій секрет, але втаємничені і в секрет інших, в якому решта людськосте не підозрює і який так на них впливає, що найнеймовірніші романи здаються їм правдивими, бо їхнє життя сповнене старосвітської романтики, та й як їм не повірити у правдивість любовних зв’язків потому, як нараз випливає, що посол — приятель галерника, і що принц з його невимушеними манерами, які виробляє аристократичне виховання і яких не може бути у прибитих дрібних міщан, виходячи з дукининого салону, прямує на побачення з апашем; ці ізгої є, проте, великою потугою, чию присутність підозрюють там, де її немає, але яка зухвало й безкарно діє в усіх перед очима там, де про її присутність ніхто не здогадується; вони знаходять своїх прибічників скрізь: серед низоти, у війську, в святинях, на галерах, на троні; вони живуть — принаймні величезна їхня більшість — у заворожливому і небезпечному сусідстві з людьми іншої раси, заграють із ними, в жартівливому тоні забалакують з ними про своє збочення, ніби воно не є їхнім таланом, і цю гру їм полегшують засліплення або лукавство інших, і тривати вона може довго, аж до того дня, коли вибухне піів і приборкувачів розшарпають; аж до тієї пори вони мусять критися, відвертатися від того, на що їм хотілося б розглянутися краще, розглядатися на те, від чого їм хотілося б відвернутися, змінювати в своїй мові рід багатьох прикметників, а проте цей соціальний гніт куди легший за гніт духовний, яким їх гнітить збочення або так зване збочення, гнітить не з огляду на інших, а з огляду на них самих, прагнучи, аби збочення не здавалося збоченням їм самим... Але деякі з них, практичніші, зай-нятіші, ті, кому нема коли ходити на торговицю, дотримуються, аби спростити собі життя і не гаяти часу марно, засади сумісносте і створюють собі два товариства, причому друге складається цілковито з істот, до них подібних.

Надто це вражає у бідних прибульців з провінції, хто не має зв’язків, ні майна, нічого, окрім мрії стати славетним лікарем чи адвокатом, хто не завів ще манер, але сподівається швидко їх виробити, подібно до того як сподівається умеблювати свій покоїк у Латинському кварталі, достоту так, як він бачив і докладно затямив у тих, хто вже «вибився» на тому корисному й поважному полі, де він сам прагне здобути успіх; цей особливий потяг таких людей, не менш природний, як хист до малювання, до музики або як нахил до сліпоти, потяг живучий, деспотичний, — і саме в цьому їхня своєрідність, — змушує їх у певні вечори жертвувати корисною для їхньої кар’єри зустріччю з людьми, яких вони наслідують в усьому: в манері говорити, у мисленні, в одягові, в зачісці. У тій дільниці, де вони мешкають і де відвідують лише однокласників, навчителя або якогось впливового й доброзичливого краянина, вони невдовзі стрічають інших молодиків, і зводить їх із ними той самий особливий потяг — так у маленькому городку зближаються викладач і нотар, обидва шанувальники камерної музики і колекціонери середньовічної слонівки; вкладаючи у свої захоплення практичний інтерес, діловий дух, такий помічний у їхній кар’єрі, вони сходяться з ними там, куди невігласам зась, так само як на сходинах аматорів старих тавлинок, японських штихів або екзотичних квітів, і де завдяки втісі взаємоосвіти, корисності обміну і побоюванню суперництва панує рівночасно, як на біржі поштових марок, тісна спілка фахівців і люте змагання колекціонерів. У кав’ярні, де у них свій столик, ніхто не знає, що це за сходини: товариства рибалок, секретарів редакції чи дітей Ендра — таке бездоганне їхнє поводження, такі спокійні й холодні їхні обличчя, так несміливо, нишком позирають вони на молодих жевжиків, які за кілька кроків від їхнього столика галасливо парадують зі