У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра - Марсель Пруст
Таким професійним організаціям розум протиставляє схимників, протиставляє завиграшки; тут він наслідує самих схимників, які гадають, що ніщо так не різниться від організованого збочення, як те, що їм самим видається незбагненним коханням, і все ж не без певного силування, бо ці ріжні класи відповідають не лише розмаїтим фізіологічним типам, а й черговим етапам патологічної або тільки соціальної еволюції. 1 справді: рідко хто зі схимників рано чи пізно не пристане до однієї такої організації — іноді просто з нудьги, іноді задля комфорту (так найзатятіші противники телефону, принців Ієнських та Потена зрештою проводять собі телефон, запрошують до себе Ієнських і купують у Потена). Кінець кінцем приймають їх до таких організацій неохоче, бо їхні більш-менш скромні манери вкупі з недосвідченістю і буйною уявою, породженою самотністю, пожіночили їх такою мірою, яка неприйнятна для професіоналів. Треба визнати, що в деяких новаків жіноцьке стоплюється з чоловічим не лише всередині — його гидосвітня подоба виставляє себе напоказ, наприклад, коли їх тіпає істерично-вискучий сміх, від якого у них трясуться жижки та руки: тоді вони скидаються не на чоловіків, а на мавп із меланхолійним поглядом, з синцями під очима, з чіпкими ногами, тільки й того, що на них смокінги та чорні краватки; отож-бо, менш чеснотливі завсідники вважають, що водитися з цими жовторотими — це компрометувати себе і наражати на нетолерантність інших; однак же їх приймають, і вони користуються з пільг, завдяки яким торгівля та великі підприємства перемінили життя збоченців і вдоступнили потрібні їм утіхи, які здобувалися раніше на превелику силу, ба майже не з’являлися на ринку їхньої любови; те, чого раніше, коли вони діяли на власну руч, їм не щастило запопасти навіть там, де збиралося багато люду, тепер вони мають подостатком. Але дарма що є багато продухвин, суспільний гніт ще для декого надміру тяжкий, надто для тих, хто ще не звик до внутрішньої волі і хто ще вірить, що їхня нецнота трапляється рідко, хоча насправді це зовсім не так. Облишмо поки що тих, хто химерію свого нахилу вважає за достатню підставу, аби мати себе за вищу істоту, зневажати жінок, тих, хто дивиться на гомосексуалізм як на властивість геніїв і як на явище, характерне для великих історичних діб; коли вони шукають, з ким би зійтися, їх тягне не стільки до тих, у кого вони знаходять до цього смак, як морфініста тягло б до морфію, як до тих, кого вони вважають гідними свого прихилля; вони з такою самою апостольською рвією намагаються поширити свої переконання, з якою інші проповідують сіонізм, сенсімонізм, вегетаріанство, анархізм. Якщо ви вранці застанете декого з них ще в ліжку, вас вразить, яка у нього чудовна жіноча голова, який у цього личка жіноцький вираз, який це символ білої челяді; навіть волосся у нього в’ється, як у жінки; воно розсипається по плечах, на личко так природно спадають кучерики, що ви несамохіть дивуєтесь, як ця молодиця, ця дівчина, ця Галатея, ще тільки пробуджена в підсвідомості чоловічого тіла, де її ув’язнено, — як вона сама зуміла, без наводу відшукати всі вилазки зі своєї в’язниці, знайти все життєво важливе для неї. Певна річ, молодик, у якого така гарна голова, не каже: «Я жінка». Якщо навіть — з багатьох можливих причин — він живе з жінкою, він може у розмові з нею заперечувати, що й він жінка, може заприсягтися, що ніколи нічого не мав із чоловіками. Але хай жінка побачить його таким, як ми оце показали; на ліжку, в піжамі, з голими руками, голою шиєю у пасмах чорного волосся. Піжама перетвориться в жіночу сорочку, голова — в голівку гожої еспанки. Коханка вжахнеться від цих звірянь у відповідь на її запитальний погляд, бо вони правдивіші від усяких слів і навіть дій, бо дії, якщо вони цього не зробили досі, неодмінно підтвердять ті звіряння потім, бо кожна істота прагне насолоди і всяк, хто не надто зледащів, знаходить насолоду в зносинах із протилежною статтю. А в збочен-ця збочення починається не тоді, коли він нав’язує стосунки з жінками (на це його може підбити багато що), а коли це дає йому втіху. Молодик, якого ми намагалися намалювати, така очевидна жінка, що жінки, які ласо дивилися на нього, зазнають (якщо тільки самі вони не знатурені) розчарування, яке відчувають героїні Шекспірових комедій, ошукані перебраною дівчиною, яка видає себе за юнака. 1 тут і там ошуканство; збоченець це знає, він передчуває, якого розчарування дізнає жінка, коли карнавальне вбрання буде скинуте, і розуміє, що така помилка править за джерело для поетичної фантазії. Зрештою навіть своїй вимогливій коханці (якщо вона не гоморрейка) він не признається: «Я жінка»; а проте, з якими хитрощами, з якою спритністю, з якою впертістю стелюха ота хоч і неусвідомлена, але очевидна жінка в ньому шукає чоловічого органу! Нам досить озирнути оком кучері на білій подушці, аби зрозуміти ось що: якщо ввечері цей молодик утече від своїх батьків, проти їхньої волі, проти власної волі, то не на те, аби гайнути до жінок. Коханка може карати його, замикати на ключ — назавтра мужо-жінка знайде спосіб пристати до чоловіка — так повій випускає вусики назустріч заступові чи граблям. Чому ж ми, подивляючи в обличчі цього чоловіка зворушливо-ніжні риси, подивляючи його не властиву чоловікам гожість і щирість, так бідкаємося, коли дізнаємося, що цей хлопчина шукає товариства боксерів? Адже це дві різні подоби одного явища. І та подоба, що нас відштовхує,
