Адвокат диявола - Ендрю Нейдерман

Її губи заворушилися. Кевін опустив голову. Вона прошепотіла зізнання йому на вухо, наче священикові, а тоді відвернулася.

— Але звідки він це знав? — зачудувався Кевін уголос.

Вона не намагалася відповісти, але він і не потребував відповіді. Відповідь уже була в його серці.

Поїздка назад до міста вийшла чудною. Більшу частину шляху він був у такій глибокій задумі, що не міг і згадати, як їхав. Раптом він зрозумів, що наближається до мосту Джорджа Вашингтона — наче його туди перенесли. Він здригнувся. Може, й перенесли. Як реальність співвідноситься з ілюзією? Що є чарами, а що — ні? Містер Мільтон — просто прониклива, хитра та безжальна людина чи… чи він — щось більше?

Звідки Джон Мільтон міг знати гріхи, які приховувала в глибині душі Беверлі Морґан: те, що вона крала в матері Максін Шапіро, доглядаючи стареньку після інсульту, і чинила так само з Максін — цупила в неї прикраси та зайві гроші, обкрадаючи мертвих. Вона сама так сказала, бо вони були в обіймах смерті. Знаючи це, йому було дуже легко її шантажувати, сказавши їй, що тепер вона стане основною підозрюваною, яка вбила Максін не випадково, через пов’язану з алкоголізмом халатність, а спеціально, зумисне. Максін довідалася, чим займається й займалася Беверлі, так само як і, упокій Господи її душу, мати Максін.

Забагато наперстянки, яку може виявити лише патологоанатом, який має причини її шукати. Вона спровадила стареньку на той світ і вбереглася від викриття.

Кевін почув усе це, але, на відміну від сповідника, не дав їй надії на спокуту, бо тоді саме думав, чи є якась надія на спокуту в нього самого.

Але тепер йому ніколи було думати про себе. Пересторога Гелен Сколфілд призначалася Міріам, а не йому. Гелен сказала, що з Міріам станеться те саме, що з дружиною Річарда Джаффі. Що з того, що відчував і знав він, було відомо Річардові Джаффі?

Тепер, коли його зацікавленість фірмою та іншими молодшими партнерами досягла максимуму, він вирішив поїхати до офісу й пошукати відомості самотужки. Він здогадувався, де шукати, і знав, що далі йому знадобиться щось конкретніше, щось більше, те, що він зможе розповісти Міріам, та й усім іншим теж.

Даяна, побачивши його, здивувалася.

— О, містере Тейлор, усі вже розійшлися, — сказала вона. — Власне кажучи, містер Мак-Карті щойно вийшов.

Кевін знав це. Він бачив, як Тед вийшов з офісної будівлі, й затримався, щоб Тед його не помітив.

— То нічого. Я просто хотів дещо доробити й пошукати.

Вона всміхнулась, а тоді скрушно захитала головою.

— Чули останні новини про місіс Сколфілд?

— Ні. Мене більшу частину дня не було в місті. Що відбувається?

— Вона впала в кому. Ні на що не реагує. Можливо, її почнуть лікувати електрошоком, — прошепотіла вона.

— Ага. Кепські справи. Містер Сколфілд ще в лікарні?

— Так. Вам щось буде потрібне, містере Тейлор? Венді сьогодні рано пішла.

— Ні, у мене все гаразд, — відповів він і пішов до свого кабінету.

Там він побачив на своєму столі нову теку, на якій лежала записка: «Кевіне, ось нова справа для вас. Ми обговоримо її сьогодні. Дж. М.» Звісно, містер Мільтон збирався обговорити її з ним аж завтра. Кевін розгорнув теку й почав читати першу сторінку.

Сорокавосьмирічну Елізабет Портер, власницю та управительку спеціального пансіону для літніх людей, і Баррі Мартіна, її сорокап’ятирічного коханця-різнороба, заарештовано та звинувачено в убивстві чотирьох літніх пожильців за пенсійні чеки. Усіх чотирьох знайдено похованими за пансіоном. Він мав представляти й захищати різнороба, який тепер, вочевидь, бажав здати правосуддю свою колишню коханку, рятуючи власну шкуру.

Матеріали в теці описували кожне вбивство, розповідали, ким були жертви, як довго це тривало, яким було минуле господині та різнороба. Кевін знову побачив швидко підготовані ґрунтовні, детальні звіти. Це розпалило його підозру, і він пішов до комп’ютеризованої юридичної бібліотеки. У бібліотеці він увімкнув світло. Неонові вогні блимнули, а тоді спалахнули й освітили довге вузьке приміщення з книжковими полицями вздовж стін. Стіл з комп’ютером був праворуч від нього. Він підтягнув стілець до клавіатури та ввімкнув машину. Монітор блимнув і, бібікнувши, засвітився перед його лицем.

Для швидкої та легкої довідки секретарки тримали біля клавіатури шаблон. Побіжно його вивчивши, Кевін зміг натиснути на потрібні клавіші та викликати меню файлів на жорсткому диску комп’ютера. Він хотів проглянути попередні справи, так би мовити, історію фірми. Справи, як він побачив, були розсортовані за іменами партнерів, які ними займалися. Оскільки Пол прийшов на фірму першим, найперше Кевін відкрив його справи.

Він швидко прогортав кожну справу, зауважуючи, ким були клієнти та які результати. Тоді перейшов до Тедових справ, а наостанок — до Дейвових. Він усе не зупинявся, читаючи та підтверджуючи думку, в істинності якої насправді не сумнівався. Усі клієнти, яких захищала фірма «Джон Мільтон і партнери», або були винні, але для них домоглися визнання провини на м’якших умовах чи меншого строку, або явно були винні та виправдані за допомогою маніпуляцій із законом. Ніхто не міг сказати, що фірма «Джон Мільтон і партнери» програла чи кепсько провела хоч одну справу.

Не дивно, що ця трійця казала «Ми не програємó» з таким зухвалим виглядом, подумалося йому. Вони знали. Вони не програють.

Кевін побачив, що його ім’я вже занесене до списку, тож відкрив свій файл і з величезним подивом виявив опис справи Лоїс Вілсон. Але чому він був серед цих файлів? Він же не працював тут на той час. Звісно, там була справа Ротберґа і вже була введена справа пансіону.

Але по-справжньому він розлютився, коли виявив, що туди вже вписано результат. Це просто збіг чи що? Він же міг десь напартачити, хіба ні? Або обвинувачення могло представити щось таке, про що вони не знали, чи не так? Справа ще не скоро мала дійти до суду. Як його могли вписати?

Він відкинувся назад і ненадовго замислився. Тоді нахилився вперед і знову відкрив головне меню файлів. Один файл особливо впав йому в око. У ньому було всього одне слово: «Майбутні».

Він викликав його і став напружено чекати. Читав він поволі, звертаючи увагу на дати. Серце в нього загупало, перш ніж він дочитав першу сторінку. Він не вірив власним очам.

Фірма «Джон Мільтон і партнери» мала записи про два з лишком роки правової роботи в майбутньому над ще не скоєними злочинами!