БотакЄ - Тарас Богданович Прохасько
ростовський гість порізав руку франківському злодієві. Я промивав його рану і заразився тим ґатунком гепатиту, який подібно до СНІДу передається лише статево або через кров. Цілком пожовтівши, я востаннє випив тьмяного старопраменського, келішок фальшивого коньяку Порто-Марія і здався в інфекційні бараки. Ліків на той час майже не було, і доктор наказував нам їсти багато кавунів. Якусь молдавську родину, в якої запідозрили холеру,
насильно шпиталізували у тій самій лікарні, і біля дверей палати цілодобово сидів озброєний міліціянт. З кожним пацієнтом, у кого виявляли гепатит типу Б, наступного дня розмовляв офіцер відділу боротьби з наркотиками. Я нічого не сказав про ростовських, він оглянув мої вени і припустив зараження під час прийому в стоматолога. Щоранку палату мили розчином хлорки, і вже через півгодини на підлозі лежали тільця комарів, котрі здихали і падали зі стелі.
Якось до Делятина приїхав мій приятель-ентомолог. Моїх дітей він здивував тим, що страшенно спритно ловив комарів і живцем їх з’їдав. Одну з найкращих світлин Чорногори - її навіть позичали в мене, щоби зробити поштівку - ми з ентомологом вкрали з вілли знаменитого львівського професора. Професор помер, і його спадкоємці збиралися продати весь непотріб вуличним антикварам. Крім світлин, я крав рогалики у хлібній крамниці. Тоді
хліб треба було самому вибирати на полицях і підходити з ним до каси. Після тренувань у басейні ми були дуже голодні, а грошей ніколи не вистачало на рогалики для всіх. Хтось ішов попереду, тримаючи в руці булку і копійки. Той, хто йшов позаду, теж брав один рогалик у руку, а ще кілька закладав у каптур першого. Якщо ми були дуже голодні, то міг бути ще третій і четвертий. Уже значно пізніше у тому басейні працювала тренеркою молода жінка, яка
закохалася в мого знайомого. Пізно ввечір, після закінчення усіх тренувань, ми приходили до басейну. Товариш з плавчинею лежали на канапі перед входом до душової, а я тим часом купався сам-один у неосвітленій воді. Інший знайомий з Франківська зустрічався у Львові з донькою шведської красуні і арабського багача. Я вчився тоді у Львові і відповідав за організацію зустрічей. Для однієї з них був вибраний готельний номер, вікна якого виходили на дах
опери. Софі запиталася у покоївки, де можна знайти воду, і та показала на лазничку в кінці коридору. Ванна була повна прохолодної води, і Софі, швидко роздягнувшись, лягла у неї. Через кілька хвилин до лазнички ввійшла покоївка з чайником. Виявилося, що вся ця вода була призначена на цілу добу для чаїв, миття рук, поливання квітів усього готельного поверху. Софі виросла на кінному заводі. Перед від’їздом вона подарувала моєму знайомому унцію
чистого срібла. Перед тим, як повіситися, пані Ірця принесла до нас свою колекцію срібного начиння і попросила, щоби ми віддали його урядові незалежної України. Був вісімдесят третій рік, і почалися андроповські репресії. Посеред денного сеансу в дитячому кінотеатрі, де ми прогулювали уроки, вмикалося світло, і функціонери міськкому комсомолу відпроваджували прогульників до дитячої кімнати міліції. Начальниця дитячої кімнати
Смірнова не пропускала нагоди вдарити когось із затриманих гумовим шланґом з піском. Дівчатам навіть пропонувалося вибрати те, що їм більше подобається, - тонкий і довгий чи грубий, але короткий. Мій брат побував у дитячій кімнаті з іншої причини. Його справа вважалася політичною, бо брата затримали каґебісти. Юрко хотів пофотографувати кілька старих будинків, призначених до знесення. Йому інкримінували ідеологічну диверсію -
відправлені у закордонні журнали світлини руїн мали б ілюструвати розповіді про житлові умови радянських трудівників. Після довго співбесіди версія розсипалася, але брата про всяке передали на облік до дитячої кімнати міліції.
А за Пунею, який прогулював математику в парку, активісти добровільної молодіжної організації «Юні дзержинці» гналися аж до озера. Була рання весна. Маленький і легенький Пуня вибіг на лід. Дзержинці дві години блокували берег, не
наважуючись ступити на підталу кригу, вмовляючи Пуню здатися і навіть обіцяючи повну амністію. Пуня знав, що до чого і тим часом утопив у якійсь шпарі свій щоденник і зошит, щоби залишитися анонімним. Пуня підірвав себе у війську. Він обпарив руку, коли ніс котел з окропом, і послизнувся на жирній бетонній підлозі у кухні. Пуню лікували у полковій медчастині. Він був дуже розумний, і його залишили у медичній службі. Багато разів
військові медики будили Пуню вночі, вішали у петлю, відраховували певну кількість секунд, виймали з петлі і надавали невідкладну допомогу. Згодом я довідався і прізвища, і домашні адреси Пуниних мучителів. У нашому класі ніхто, крім Пуні, не вмів порядно грати в шахи, тому його відправили на міський шаховий турнір. Пуні попався справжній професіонал - після першого ж ходу суперник вийняв блокнот і записав Пунин хід пішаком. Тоді походив сам і
теж зробив запис. Пуня запропонував йому здатися. Суперник довго оглядав поле, уважно вивчив свої нотатки і відмовився. Пуня зробив ще один хід і сказав, що дружня нічия влаштувала б усіх. Було зрозуміло, що він блефує. Після третього ходу Пуня оголосив, що визнає себе переможеним і привітав чемпіона. АПП, зауваживши, що Пуня кусає під партою канапку, дозволила йому їсти відкрито на її уроках. Наступного для Пуня накрив парту білим
обрусом і цілий урок їв пишного товченика, докладав з риночки на тарілку різні салати, маніпулював усілякими виделками, ножами, ложечками, попивав гарячу каву, а біля тарілки стояв флакон з гіацинтом. Ми не носили до школи канапок. На великій перерві ходили до їдальні і збирали зі столів недоїджений хліб, який у великих кількостях додавали до сніданків першокласників. Коли ми прийшли до школи, ніяких гарячих сніданків ще не було. Натомість
не можна було відмовлятися від двістіп’ятдесятиграмової пляшечки пастеризованого молока після другого уроку. Взимку
