БотакЄ - Тарас Богданович Прохасько

університеті. Ціле дитинство я ще й записував на внутрішньому боці паска назви усіх міст і місць, в яких бував. Пояс порвався на Кавказі, в горах Абхазії, на кордоні Пслух. Там відбувалася таємна конференція всесоюзної нелеґальної студентської природоохоронної екстремістської організації, і я був делеґатом від Львова і Західної України. Вуйко Влодко пришив мені у трусах внутрішню кишеньку, бо треба було їхати дві доби у загальному вагоні. Вуйко Влодко

відбував термін у Хабаровську, ще далі, ніж Чита і Чита-три. З вагона потяга Львів - Адлер я дивився на Східну Україну. Вздовж колії цвіли безперервні бузки. Дуже часто між бузком стояли легковики, які гойдалися. Там хтось кохався. Так само колихалися на маневрах кунги радіостанцій на ГАЗ-66. До Красної Поляни їхалося перевантаженим пазом справжнім серпантином. У якомусь місці всі пасажири - хоч ще хвилину тому здавалося, що неможливо

навіть ворухнутися - стали на коліна і почали молитися, закриваючи руками лице. Ми в’їхали в ущельє диявола - сказав мені водій відвертаючи очі від вузької дороги між скелями і прірвою. Від Красної Поляни до лісничівки на кордоні треба було ще двадцять кілометрів іти пішки. Весь цей час я придивлявся до трави і молодого листі, щоби переконатися, що на Кавказі все інакше. Трава була настільки яскравішою від нашої, наскільки у Прибалтиці

блідіша. Йшлося ще й через горіхові ліси, де під ногами горіхи укладалися у багаторічні шари. Навколо лісничівки було сорок джерел справжнісінького нарзану. Щоранку я пив воду з одного, лице мив у другому, зуби чистив у третьому. З четвертого знову хотілося напитися. Господарями кордону було подружжя Салтикових. Утікачі від міської цивілізації. Неофіти. Вона закінчила акторські студії в Ленінграді, він - двічі доктор фізики і

математики. Їхня чорна баня стояла просто над Пслухом. Там не було електрики, і вона щовечора декламувала Цвєтаєву при нафтовій лампі. Діти їздили до школи в Красную Поляну на конях, і коні п’ять годин паслися під школою. Уся сім’я завжди ходила з карабінами. Вони щовечора плакали, бо щодня страшенно сварилися. Вона казала, що у заповіднику все має бути по-заповідному, боронила чоловікові навіть заготовляти сіно коням на зиму. А він час

від часу привозив від своїх друзів з інституту космічних досліджень якісь фраґменти супутникової техніки і врешті склав такий

дельтаплан з двигуном, котрий за радіокомандами підлітав, кружляв і приземлявся. На дельтаплані була відеокамера, що подавала зображення на наземний монітор, який розрізняв шістдесят відтінків кольорів. Бензину в один політ можна було взяти стільки, що дельтаплан тримався у небі шість годин.

Салтиков посилав його у недоступні місця і дивився, чим займаються різні звірі. Наталья плакала, бо це було втручанням у біоценоз. Я ночував у їхньому спальному мішку, підбитому лисячим хутром. У дзядзя Михася були безпалі рукавиці з лисячого хутра. Іноді приходив Лаціс, латиш, котрий сформував у заповіднику експериментальний загін швидкого реаґування у боротьбі з браконьєрами. Ми пішли подивитися, як Лаціс працює у переслідуванні.

Якісь стрільці з абхазького боку завалили тура і тягнули його додому. Лаціс гнав їх горами, іноді вони стріляли у наш бік. Врешті почався травневий снігопад, і абхазців разом з тілом тура забрала лавина. Усі делеґати жили у бараку з двоповерховими нарами. Більшість цих сімнадцятирічних хлопчиків і дівчаток перейшла через справжні бої з озброєними і бєзпрєдєльними заготівельниками ікри, червоної риби, ведмежого жиру,

тисячолітньої модрини, гагачого пуху, тигрячих шкір, женьшеневого кореня. Теоретичні заняття проводив відомий Шпільмарк, онук знаменитого Шпільмарка. Дуже скоро закінчилися каші, і ми цілий тиждень живилися вареними сушеними грушками з навколишніх грушевих лісів. До Арарату було зовсім близько. А саме на Арараті стояв чи не найпотужніший ретранслятор радіо «Свобода». Вночі після снігопаду, коли птахи не спали, бо розпачали

над гніздами з яйцями, засипаними снігом, «Свобода» без жодних перешкод повідомила про жахливу ядерну катастрофу на Західній Україні. Казали, що відбувається масова евакуація, а ті краї перестали бути придатними для життя. Щоби не згубити свою родину, я мусив негайно повертатися додому. Сочинські пляжі були вкриті снігом. Літак до Львова летів так низько, що в якомусь місці біля Криму було видно два моря. А в самому Львові я бачив згори, як мої

однокурсники курили на ланцах огорожі старого корпусу університету. В травні вісімдесят шостого ми не могли зрозуміти, чому не можна їсти зелену цибульку, на якій навіть не з’явилося жодних плям. Ми просто не знали, що робити. Вже через місяць я опинився в армії, і на дверях казарми було написано, що заради радіологічної безпеки слід кожних півгодини змочувати шмату на порозі казарми, а провітрювати приміщення лише вночі

впродовж п’яти хвилин. Це була навчальна частина, і нас готували на телеграфістів. Основою усього навчання була азбука Морзе. Старший сержант Каракєджба місяць перед тим начитався ротапринтних матеріалів для службового користування про методику вишколу американських зелених беретів. Тому вишкіл нашого взводу був унікальним у досвіді совєцької армії. Ми постійно бігали і відтискалися. Занятті зі спеціальності

відбувалися переважно вночі. Відбій-роздягання, складання одежі і вискакування на другий ярус тривав стільки, скільки горів сірник. У багатьох з нас були завузькі чоботи, тому відбій повторювався багато разів. Каракєджба придумував спеціальні вправи - висіти на перекладині вниз головою, бігати смугою перешкод із зав’язаними очима. Довкола були яблуневі сади, і начальник медчастини прапорщик Бек вливав кожному, хто надкусив

яблуко, десять літрів води з марганцівкою. Політрук Маркідонов дозволив мені не конспектувати лекцій політзанять, бо я міг без помилки показати на політичній мапі світу столиці всіх країн - учасниць Варшавського блоку. Каракєджбі і цього було замало, він визнав мене після спеціальної перевірки - за п’ятнадцять секунд треба було знайти острів Робінзона Крузо. Той, що коло Чилі. Капітан Карельський був чесним офіцером.

Двадцятикілометрові марш-кидки з повною викладкою він біг разом з нами. При цьому безперервно курив. Сержант Касатонов мав хронічний кон’юнктивіт. На стройовій підготовці він любив дати команду тримати п’ятнадцять хвилин піднятою одну ногу. В усіх нас хоча б раз гнили рани на ногах. Це пояснювалося вологим кліматом. Пізніше я довідався, що таке пояснення використовувалося в усіх частинах радянської армії

незалежно від географічної зони. Так само універсальними були означення міст - город дождєй, блядєй і воєнських частєй. Того літа дощів майже не було. До міської лазні ми йшли спокійним кроком, а верталися, біжучи порохами