Світло Парижа - Елеонор Браун
Попри теперішні романтичні погляди на старих сусідів, мати вважала, що Шулери не дуже піклувалися про будинок. Багато років вона нарікала, що деревина потребує фарбування, ніколи не була задоволена, як доглядали за двором, на її думку, стежка до дверей потребувала ретельної праці мулярів. Тепер, коли я йшла стежкою біля нової стоянки, побачила, що Генрі все змінив. Будинок було перефарбовано, огорожі відремонтовано, траву підстрижено, цеглу зі стежки було прибрано, її було вимощено гладкою бруківкою, може, навіть, плитами. Над ґанком була вивіска, написана елегантними літерами: «Кухня». На передньому ґанку, зараз порожньому, стояли плетені меблі, там можна було почекати, поки з'явиться вільний столик. Передні двері були пофарбовані в принадний червоний колір, вона відчинила їх й увійшла.
— Ов! Хочете тут повечеряти? — На рецепції стояв юнак, який, мабуть, почувався би краще на дошці серфінгіста. Волосся його було укладено у хвилясті прядки, а очі він мав такі великі й круглі, що, здавалося, життя безупинно його чимось дивувало.
— Гм, так, — відповіла я, не знаючи, що треба казати на таке привітання.
— Трохи пізнувато, — сказав він із сумнівом.
— Розумію. Ще подаєте вечерю?
— Ага, — посміхнувся, — бажаєте столик?
— Бажаю.
— На двох? — спитав, глянувши мені через плече, ніби позаду хтось міг ховатися, ось зараз визирне й скаже: «Ку-ку!»
— Ні, — відповіла я, розуміючи швидкість, з якою він працює, — тільки на одного.
Поки він перетравлював нову інформацію, поруч пройшла офіціантка з тацею, повною страв, і серед них були чізбургери з такою кількістю інгредієнтів, що їхні верхівки нагадували хвацькі берети. Шлейф ароматів тягнувся слідом, а вигляд їжі був такий привабливий, що за потреби я впала б на коліна, благаючи дати мені хоч шматочок.
На щастя, такої потреби не виникло. — Ідіть за мною, — сказав метрдотель, показуючи на двері в одну з бокових кімнат.
Я відразу пригадала розташування будинку Шулерів: там була їдальня, а ми йшли коридором до вітальні. Дерев'яний бар, відполірований часом, було вбудовано в передній кімнаті, там стояли два столики, сидячи за якими можна було бачити ґанок, а коли ми проходили повз сходи, назустріч спускався офіціант з порожнею тацею. Чи знали Шулери, чи могли передбачити, що станеться з їхнім будинком, коли його продавали? Чи, як моя мати, уявляли нову родину, що оселиться в ньому, нові покоління, що йтимуть у майбутнє, молитви у дворі, вечері на задньому ґанку, коли спадають сутінки, і світляки бігають у траві. Було цікаво, чи сказали їм, що будинок перетворять на ресторан. Старі фото на стінах, стали тепер декораціями, показували чужі життя.
Коли ми проходили повз кухню, двері рвучко відчинилися й з'явився Генрі. Задивившись на свіжий ремонт і світлини чиїхось предків, я налетіла просто на нього.
— Уффф! — сказала я.
— Уффф! — відповів він, і коли ми відстрибнули одне від одного, як м'ячики-чоловічки, впізнав мене: — Як справи?
— Голодна.
— Вона начебто запізнилася на вечерю, — сказав метрдотель. Він пройшов кілька кроків, перш ніж помітив, що я за ним не йду, стояв уже в арці між колишньою вітальнею та колишнім кабінетом.
— Остіне, ми обслуговуємо до одинадцятої. Люди їдять, коли хочуть, — сказав Генрі. Він піднявся нагору й забрав у хлопця меню. — Повернись, будь-ласка, на рецепцію й перевір, чи ніхто не чекає. Потім принеси келихи нагору.
— Ага, чудово! — відповів Остін, наче це була дійсно блискуча ідея, і пішов повз нас до передньої частини будинку.
— Вибачте за нього, у нас кілька офіціантів захворіли й не вистачає робочих рук. Він у нас бармен, і це в нього добре виходить, а як метрдотель він… Має проблеми.
— Дайте мені чізбургер, і я пробачу вам усе! Малювала кілька годин поспіль.
— У вас ось тут фарба. — Він показав великим пальцем на своїй щоці, а я, зніяковівши, спробувала зішкребти фарбу нігтями. — Малюєте, щоб підготувати будинок?
— Ні, ні, малюю, тобто займаюся живописом.
— Ви — художниця, мати — садівниця. Уся ваша родина, гадаю, любить мистецтво. — Проказавши це, він змахнув меню, наче показуючи цим помахом процес руху. Я здивувалася, бо ніколи не бачила жодного зв'язку між моїм живописом і материним садівництвом, але чи не довідалася я про сполучення кольорів від гладіолусів і флоксів, про повторність форм — з декоративної капусти, про текстуру — зі стахісу та кропу. Може, я їй винна більше, ніж гадала.
Генрі повів мене назад до кімнати, колишньої вітальні
