Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

тисяча ні, — спокійно і твердо сказав Фріско, хоч голос його все ще звучав безтурботно і весело. — Не варто ганятись за привидами, Моррі, у нас тут хороша ділянка, і треба триматись за неї. Ти й незчуєшся, як ми її продамо. Англійські вкладники — мов дурна риба, хапають усе, що трапиться під руку.

— Тільки не в Хеннані, — заперечив Морріс. — їм за грошики покажи землю, де блищить золото, а ми його зараз бачимо дуже не густо.

Він хлюпнув води з гасового бідона в старий таз для промивання і пішов за намет сполоснути обличчя та руки після цілоденної праці.

Фріско спроквола підійшов до Саллі, яка сиділа задумавшись над одержаними листами і водночас прислухалась до розмови між Фріско та чоловіком.

В листі Марі не було того захоплення, що в Лоринім. Нічим радісним вона не могла похвалитись. Від своєї ділянки, писала Марі, їм довелося відмовитись. Містер Белл тепер працює двірником у Фогарті, а Жан найнявся на рудник Бейлі. Марі холоне від жаху щораз, коли він спускається під землю, але він обіцяв їй, що недовго працюватиме рудокопом. Тільки поки зіб’є грошей, щоб знову піти на розвідку. А тоді, каже Жан, він гайне до Білого Пера або ж кудись за Хеннан. Коли це збудеться, вона, можливо, знову побачить свою кохану Саллі; та поки що все це непевно, а жити зараз в Кулгарді ой як невесело, хоч вона тепер і має біля рудника власний будиночок з гофрованого заліза. Жити там, звісно, приємніше, коли йдуть дощі, та дощу вже хтозна-відколи не було, а в спеку в цьому залізному ящику почуваєш, себе, мов у розжареній печі.

Саллі зітхнула: коли ж нарешті Морріс збудує ту хижку, що він їй обіцяв з дня її приїзду? А якщо він розчарований у Хеннані, то що він збирається робити далі? І куди вони подадуться?

— Якщо ви маєте бажання прокататися до місіс Брайрлі, мем, — сказав Фріско із звичною для нього глузливою галантністю, — моя карета й рисаки до ваших послуг.

— Дякую вам, містер Мерфі! — Саллі сміливо зустріла зухвалий виклик його пронизливих очей і враз відкинула всяку думку про поїздку до Лори. — Я не збираюся їхати.

— У мене й на думці не було, щоб така недостойна особа, як я, стала вам супровідником, — докинув Фріско, зухвало посміхаючись. — Може, ми умовимо вашого Моррі. А то, будь ласка, їдьте й самі.

Він крутнувся і пішов геть, але озирнувся ще раз. Піймавши погляд Саллі, спроквола промовив:

— До речі, вам низенько кланялася ще одна ваша приятелька — мадам Марсель.

Саллі спалахнула, очі її потемніли від гніву. Як він сміє їй таке говорити?! Як він сміє натякати на те, що…

Та Фріско, видно, лише потішало її замішання. Він пішов розпрягати й напувати своїх коней, усміхаючись, ніби почув дотепний жарт, що викликав у нього чудовий настрій.

РОЗДІЛ XXIII

Фріско ще раз прийшов того вечора — віддати Моррісу його частку грошей за золото, продане в Кулгарді. До них підсів Янкі Набрида, а згодом пришвендяли й Сем Маллет та Тупе Кайло послухати новини про старий табір. Не встигли вони зручно вмоститися, як вихором примчав Педді Кеван; очі в нього дико горіли, волосся стояло дибом.

— Гей, Фріско, — безладно заторохтів він, — а знаєте, що в Бардоці вбито людину? Хлопці розповідали в матінки Баггінс. Вони провадили розвідку вздовж дороги на Сор-Фут. Та бачать — діло пусте: поживитися зовсім нічим. Повернули назад і йдуть; вирішили пошукати в чагарях за вісім миль від Бардока і раптом бачать — якийсь тип прикипів до землі, мов божевільний. Вони подумали: мабуть, знайшов щось путяще, а другого ранку пішли подивитись. А там мертвяк, ще й засунутий головою у яму, яку він сам же й викопав!

Навколо вогнища загомоніли, почулася лайка. Правду сказав Педді Кеван чи збрехав? І скільки доплів від себе?

Досі ніхто ще не чув про вбивства на приїсках. Тому ця звістка всіх приголомшила й стривожила. Підривався неписаний закон, від дотримання якого залежало їхнє життя — вірність товаришева.

— Якщо не вірите мені, підіть спитайте тих хлопців, — ображено зарепетував Педді. — Вони зупинились біля опріснювача.

— А кого вбито?

— А вбивцю зловили?

Педді закидали десятками запитань. Та він нічого не знав, крім того, що труп було страшенно спотворено, його ніхто не зміг розпізнати і що старателі з Бардока розшукують чоловіка, якого вони підозрюють у злочині.

Сем і Тупе Кайло підвелися з своїх місць біля вогнища, попідсмикували штани й пішли самі побалакати з хлопцями, на яких посилався Педді! Фріско та Янкі подалися слідом за ними, а Педді, не перестаючи торохтіти, підтюпцем біг збоку.

Все правда, сказав Фріско наступного ранку Моррісу. Вперше в своєму житті Педді не збрехав. На пошуки вбивці вислано солдат. Вони прочісують околиці. Але Айк Магфорд запевняє, що нема ніякої можливості встановити ні особу забитого, ні того, хто вчинив цей злочин.

Кожного вечора Морріс ішов до опріснювача й разом із сотнями інших вистоював у черзі галон, а подеколи й півгалона води. Її мусило вистачити на все. Після тієї благословенної зливи, ще навесні, не випало більше жодної краплі дощу, і з настанням спеки кожного охоплював страх перед загрозою посухи.

З Кулгарді їздили по воду до опріснювачів на солоному озері біля Хеннана й везли її майже тридцять миль повозками та на верблюдах. У таборах ощадливо використовували кожну краплину: сполоснувши обличчя та руки, люди в тій самій воді мили посуд і прали білизну. Вода взагалі була розкішшю, а для більшості старателів, яких ледь годували їхні ділянки навколо Хеннана, — просто майже недоступною. Коли поширилась чутка, що власники опріснювачів збираються підвищити ціну на воду, це викликало загальне обурення.

Того вечора Морріс забарився й пізніше налагодився йти до опріснювача, коли Фріско раптом підійшов до його намету без звичайних своїх вихилясів та жартів.

— За воду заварюється каша, Моррі, — сказав він дуже серйозно. — Макдональд вже править не шість пенсів,