Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

Кожному читачеві сентиментальної вдачі (а ми інших собі й не бажаємо) повинна сподобатися сцена, якою закінчується остання дія нашої невеличкої драми, бо що може бути зворушливіше за образ Амура, що стоїть навколішки перед Психеєю? — Та коли Амур почув від Психеї страшну звістку, що вона вже одружена, він схопився з килима, на якому покірно схилявся перед нею, і закричав так голосно, що бідолашна Психея злякалася ще дужче, ніж тоді, коли признавалася в своєму заміжжі.

Одружена? Ви жартуєте! крикнув баронет після першої хвилі люті й подиву. — Ви глузуєте з мене, Бекі! Кому б спало на думку одружуватися з вами, коли ви не маєте ані шилінга в кишені? — Одружена! Одружена! — сказала Ребека, обливаючись гіркими слізьми.

Голос у неї зривався від хвилювання, вона приклала хусточку до заплаканих очей і знеможено прихилилася до каміна, мов статуя скорботи, що могла зворушити найчерствіше серце.

— О сер Пітт, любий сер Пітт, не думайте, що я не вдячна вам за вашу ласку.

Тільки ваша великодушність вирвала в мене цю таємницю.

Чхати мені на великодушність! — заревів сер Пітт.

Хто він, той ваш чоловік? Де ви одружилися?

Дозвольте мені поїхати з вами в село, сер! Дозвольте піклуватися про вас, як раніше! Не розлучайте мене з Королевиним Кроулі! — Виходить, той тип кинув вас, ге? — мовив баронет, починаючи, як йому здавалося, дещо розуміти. — Ну гаразд, вертайтеся, коли хочете. Що з воза впало, те пропало.

Принаймні моя пропозиція чесна. їдьте до мене гувернанткою, однаково все буде по-вашому.

Ребека простягла йому руку. Серце в неї розривалося з плачу, кучерики нависли їй на чоло і розсипались по мармуровій плиті каміна, куди вона поклала голову.

Отже, той негідник таки втік, еге ж? — знов сказав сер Пітт і спробував на свій огидний лад потішити її: — Не побивайтеся, Бекі, я про вас потурбуюся.

О сер, найдужче я хотіла б вернутися в Королевине Кроулі, піклуватися про дітей і про вас, як раніше, коли ви казали, що були вдоволені послугами своєї маленької Ребеки. Коли я думаю про те, що ви мені пропонували, серце моє сповнюється вдячністю, повірте мені. Я не можу стати вашою дружиною, сер, але дозвольте мені… дозвольте бути вашою дочкою! — З цими словами Ребека впала навколішки з трагічною міною, схопила його зашкарублу, чорну лапу своїми біленькими, тонкими, м’якенькими, наче оксамит, пальчиками, з безмежним благанням і довірою глянула йому у вічі, коли це… коли це двері відчинилися і до кімнати вкотилася міс Кроулі.

Місіс Феркін і міс Брігс, які випадково опинилися біля дверей тієї кімнати саме тоді, коли туди зайшли баронет з Ребекою, і несамохіть побачили крізь шпарку в замку старого джентльмена, покірно схиленого перед гувернанткою, й почули, що він великодушно їй пропонував. Не встиг старий докінчити, як вони обидві кинулися сходами нагору, ввірвалися до вітальні, де міс Кроулі читала французький роман, і приголомшили її новиною, що сер Пітт стоїть навколішки перед міс Шарп і просить у неї руки. І якщо ви підрахуєте, скільки міг тривати наведений вище діалог, скільки треба було часу Брігс і Феркін, щоб досягти вітальні, а старій леді — щоб здивуватися, випустити з рук томик Піго-Лебрена, а потім спуститися вниз, то переконаєтесь, що ми розповідаємо все точнісінько так, як воно відбувалося, і що міс Кроулі мусила з’явитися саме тієї хвилини, коли Ребека опустилася навколішки.

Я бачу долі даму, а не джентльмена, — зневажливо озвалася міс Кроулі і скривилась. — Мені сказали, що навколішки стояв ти, сер Пітт. Ану стань ще раз, щоб я натішилася такою чудовою парою! — Я дякувала серові Пітту, мадам, — пояснила Ребека, підводячись, — і казала, що я не… не можу стати леді Кроулі.

Ти йому відмовила? — вигукнула міс Кроулі, приголомшена, як ніколи. Брігс і Феркін, що стояли у відчинених дверях, вражено витріщили очі й пороззявляли роти.

Так, відмовила, — відповіла Ребека сумним голосом, у якому бринів плач.

І я маю вірити тому, що почула? Ти справді просив у неї руки? — запитала стара леді.

Еге, просив, — відповів той.

І вона тобі відмовила, як вона каже? — Еге, — потвердив баронет, і обличчя його розпливлося в посмішці.

Здається, тебе це не вельми пригнітило? — мовила міс Кроулі.

Анітрішечки, — спокійно й добродушно відповів сер Пітт.

Його сестра була просто приголомшена. Як це так? Старий джентльмен з високим титулом стає навколішки перед убогою, без єдиного пенні за душею, гувернанткою і сміється з того, що вона не хоче вийти за нього заміж, а вбога гувернантка відмовляє баронетові з чотирма тисячами річного прибутку! Такої дивини міс Кроулі не могла вбагнути. Це була таємниця куди складніша за найвигадливіші інтриги її улюбленого Піго-Лебрена.

Я рада, що тобі смішно, брате, — мовила вона, гарячково намагаючись зрозуміти, що тут сталося.

Ось тобі й на! Зроду б не сподівався! Ото хитре чортеня, ото лисичка! — бурмотів сам до себе сер Пітт і вдоволено хихотів.

Чого зроду б не сподівався? — крикнула міс Кроулі й тупнула ногою. — Що ж це виходить, міс Шарп? Ти, може, чекаєш, коли розлучиться принц-регент, що вважаєш нашу родину не досить гарною для себе? — Та поза, в якій ви мене застали, коли зайшли сюди, — мовила Ребека, — начебто не свідчила про те, що я погордувала честю, яку виявив до мене цей добрий, шляхетний чоловік. Ви думаєте, що в мене немає серця? Ви всі мене любили, були такі ласкаві до бідної сироти… безпритульної дівчини, то хіба ж я черства деревина? О мої приятелі, мої благодійники! Невже я своєю любов’ю, своїми вчинками і почуттям обов’язку не старалася відплачувати вам за довіру? Невже ви не хочете визнати, що мені не чужа бодай проста вдячність, міс Кроулі? Цього вже забагато, надто великий камінь звалився мені на серце! — і Ребека опустилася на крісло з такою нещасною міною, що більшість присутніх була розчулена її горем.

Вийдете ви за мене заміж чи ні, але ви гарна дівчина, Бекі, і пам’ятайте, що я ваш