Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

свою долю, ще більше прихилили до неї міс Кроулі. Такі події, як весілля, сватання чи відмова нареченому, завжди хвилюють жіночу половину мешканців будинку, викликають у них бурхливе співчуття. Як спостерігач людської натури, я частенько навідуюсь під час великосвітських весіль до церкви святого Георгія на Ганновер-сквер і жодного разу не бачив там, щоб хтось із чоловіків, друзів молодого, плакав чи щоб хоч один церковний сторож або пастор виявляв якесь, зворушення, зате часто був свідком того, як жінки, що не мали до весілля ніякого стосунку, — старі дами, які давно вже відквітли, огрядні літні матрони, матері багатьох дітей, не кажучи вже про чарівних створіннячок у рожевих капелюшках, що чекали, коли їх переведуть у вищий чин, і тому, природно, повинні були цікавитися весіллями, — отже, кажу, я часто був свідком того, як присутні в церкві жінки плакали, схлипували, сякалися, ховали обличчя в малесенькі хусточки, в які не можна нічого сховати, і всі, старі й молоді, були розчулені до краю. Коли мій приятель, франт Джон Пімліко, одружувався з чарівною леді Белгрейвією Грін-ІІаркер, всі були такі схвильовані, що навіть сухенька, пожовкла від табаку прибиральниця, яка провела мене до лавки, заплакала. «А чого? — спитав я себе подумки. — Адже не вона йде під вінець».

Одне слово, після історії з сером Піттом міс Кроулі і Брігс переживали приємне хвилювання і ставились до Ребеки в найніжнішим зацікавленням. У її відсутність міс Кроулі втішалася найсентиментальнішим романом, який тільки був у її бібліотеці. Маленька Шарп з її таємним горем стала героїнею дня.

Того вечора Ребека співала чарівніше й розмовляла ласкавіше, ніж будь-коли досі на Парк-лейн. Вона просто обвивалася навколо серця міс Кроулі. Сміючись, вона згадала про сера Пітта та його пропозицію, поглузувавши з неї, як із старечої примхи, сказала, що не хотіла б іншої долі, як назавжди залишитися на Парк-лейн із своєю благодійницею, і очі її наповнилися сльозами, а серце Брігс— гірким почуттям, що вона зайва.

Мила моя дитино, — мовила стара леді,— я не відпущу тебе звідси ще багато-багато років, можеш бути певна. Бо про те, щоб ти вернулась до мого негідного брата після всього, що сталося, не може бути й мови. Ти залишишся тут, зі мною і Брігс. Брігс часто казала, що їй кортить відвідати своїх родичів. їдь собі до них, коли хочеш, Брігс. Але тобі, моя дитино, тобі доведеться сидіти тут і доглядати мене, стару.

Якби тоді Родон не сидів у клубі, знервовано прикладаючись до келиха з червоним вином, а прийшов до тітки, вони з Ребекою могли б упасти навколішки перед старою панною, в усьому їй признатися і миттю дістали б прощення. Але нашим молодятам відмовлено в такому щасті,— звичайно, для того, щоб можна написати цей роман, у якому ми розповімо про багато їхніх незвичайних пригод, таких, яких вони зроду б не зазнали, коли б знайшли притулок і захисток у зручному для себе, але невигідному для нас прощенні міс Кроулі.

У будинку на Парк-лейн під орудою місіс Феркін працювала одна дівчина з Гемпшіра, в обов’язки якої, між іншим, входило стукати вранці до кімнати міс Шарп і подавати їй дзбан теплої води, бо сама Феркін ладна була б краще вмерти, ніж слугувати непроханій гості. Ця дівчина, що виросла в маєтку Кроулі, мала брата в полку капітана Родона, і якби правда випливла наверх, то, мабуть, виявилося б, що їй були трохи відомі ті справи, які близько торкаються нашої історії. В кожному разі, вона купила собі жовту шаль, зелені черевички й легенький блакитний капелюшок з червоним пером за три гінеї, які їй дала Ребека, а оскільки міс Шарп ніколи не розкидалася грошима, то немає сумніву, що Бетті Мартін дістала від неї такий подарунок за якусь послугу.

Другого дня після сватання сера Пітта сонце зійшло як звичайно і о тій самій порі. Бетті Мартін, служниця з верхніх покоїв, постукала до спальні гувернантки.

Відповіді не було, і вона постукала вдруге. У спальні й далі панувала тиша, тому Бетті, зі дзбаном теплої води, без дозволу відчинила двері й зайшла досередини.

Біленьке ліжечко за завісками було таке гладеньке й незім’яте, як учора, коли Бетті сама допомагала його стелити. В одному кутку кімнати стояли дві невеличкі, перев’язані мотузкою скриньки, на столику перед вікном, на подушечці для шпильок — великій пухкій подушечці в рожевій пошивці з полотна в рубчик, як на жіночих очіпках, — лежав лист. Мабуть, ще з учорашнього вечора.

Бетті підійшла до листа навшпиньки, немов боялася його збудити, подивилась на нього, вражено й задоволено озирнулася по кімнаті, тоді взяла листа, пирхнула, покрутила його в руках і, врешті, понесла вниз до кімнати міс Брігс.

Хотів би я знати, як Бетті здогадалася, що лист адресований компаньйонці? Свою освіту Бетті здобула в недільній школі Б’ют Кроулі, і писані літери для неї були все одно що давньоєврейський текст.

Ох, міс Брігс! — крикнула дівчина. — Ох, щось, либонь, сталося… В кімнаті міс Шарп нікого нема, на ліжку, ніхто не спав, а вона втекла і лишила для вас цього листа! — Що? — вигукнула Брігс, упустивши гребінець, і тоненький жмутик рідкого волосся розсипався в неї по плечах, — Втеча? Міс Шарп утекла? Що тут, що? — І, квапливо зламавши акуратну печатку, вона почала, як то кажуть, поїдати очима написане в адресованому їй листі.

«Люба міс Брігс, — писала втікачка, — таке ласкаве серце, як Ваше, пожаліє мене, поспівчуває і вибачить мені. З заплаканими очима, з молитвою і благословенням на устах я покидаю цей дім, де бідна сирота зазнала стільки ласки й любові. Мене кличе повинність вища за слугування моїй благодійниці. Я йду, як велить мені обов’язок, до свого чоловіка. Так, я заміжня. Чоловік наказує мені йти за ним у скромне житло, яке ми звемо своїм. Найдорожча міс Брігс, передайте цю новину так, як підкаже Вам Ваше ласкаве серце, моїй милій, моїй любій приятельці і благодійниці. Скажіть їй, що, перше ніж піти, я зросила сльозами подушку на дорогій постелі, тій, яку я так часто стелила під час хвороби і біля якої я мрію знову просиджувати безсонні ночі. О, з якою радістю я повернулася б на Парк-лейн! Як тремчу я, чекаючи на відповідь, що має вирішити мою долю!